May 14th, 2012

sprotiv

США стоит беспокоиться о растущих интересах России к Украине — Маккейн

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

Соперник Барака Обамы на выборах президента США в 2008 году Джон Маккейн считает, что начало нового периода правления Владимира Путина не предвещает ничего хорошего, и критикует высказывание российского президента о том, что у него «поехала крыша» во время пребывания во вьетнамском плену.

«Когда Путин вернулся еще на 12 лет, люди задавались вопросом, в каком направлении он пойдет… Но когда вы видите российское вето на санкции против Сирии в ООН, комментарии военных о том, что размещение объектов ПРО в Европе может быть расценено как повод для атаки со стороны России, думаю, вполне понятно, что Путин стал еще консервативнее», – посетовал сенатор от Аризоны в интервью радио «Голос Америки».

«Я также полагаю, что озабоченность (со стороны США) должна также касаться растущих интересов России в отношении Украины, трех балтийских государств, а также усиления военного присутствия в Калининграде», – подчеркнул республиканец.

Не видит Маккейн и перемен во внутренней политике российского президента.

«Я надеюсь, Путин осознает, что сложилось недовольство тем, как он правит, и тем, как были проведены выборы. Демонстрантов вот разогнали в день его инаугурации… Люди в России очень недовольны олигархической системой правления, коррупцией, которая идет с самого верха, – отметил сенатор. – Я недавно видел Бориса Немцова. Он считает, что движение (протеста против Путина в России) уже не остановить».

Маккейн неоднократно высказывался в течение последних месяцев в своем Twitter о Владимире Путине. В декабре сенатор предрек в ту пору премьер-министру России «арабскую весну в соседнем квартале». Позднее уже Путин обрушился с критикой на Маккейна, заявив, что у того «поехала крыша» из-за пережитых во Вьетнаме потрясений.

Экс-кандидат в президенты США вернулся к подобной оценке своего психического состояния со стороны российского президента. «При всем уважении (к Путину), должен не согласиться», – подчеркнул Маккейн.Кількість переглядів0

sprotiv

Лазаренко відмовився говорити з Генпрокуратурою

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

Екс-прем'єр Павло Лазаренко, який відбуває покарання в американській в'язниці, відмовився давати свідчення у справах, порушених проти Юлії Тимошенко.

Про це повідомив посол США в Україні Джон Теффт в інтерв’ю «Українській правді».

«Що стосується пана Лазаренка, то ми не маємо способів змусити його погодитись давати покази представникові української Генпрокуратури. Наскільки я знаю, він відмовив у такій зустрічі», — зазначив він.

«І, за нашим законом, ми не маємо ніякого інструментарію, щоб змінити цю його позицію», — додав посол.

Як відомо, жовтні 2011 року перший заступник генпрокурора Рінат Кузьмін повідомив, що Генпрокуратура не отримала від США підтвердження дати допиту екс-прем'єра Павла Лазаренка у справі Тимошенко.

Крім того, коментуючи справу про вбивство депутата Євгена Щербаня і лист до посольства сина загиблого — Руслана Щербаня, Теффт сказав: «Ще до того, як я отримав листа, ми роздивлялися деякі припущення і звинувачення, що лунали в зв’язку з цим. Ми не бачили якихось свідчень, які б пов'язували пані Тимошенко з вбивством Євгена Щербаня».

«Розслідуванням справ, які пов’язані в кінцевому підсумку зі справою Лазаренка, займалося Міністерство юстиції США та ФБР. Мені треба запитувати їх про наявність такої інформації. Але досі в тій інформації, що наявна, не було нічого щодо її причетності до убивства Щербаня», — підсумував він.

Син Щербаня Руслан написав листа Теффту про причетність Лазаренка і Юлії Тимошенко до вбивства його батька.Кількість переглядів27

sprotiv

США стоит беспокоиться о растущих интересах России к Украине — Маккейн

09:51 14.05.2012
США стоит беспокоиться о растущих интересах России к Украине — Маккейн
Соперник Барака Обамы на выборах президента США в 2008 году Джон Маккейн считает, что начало нового периода правления Владимира Путина не предвещает ничего хорошего, и критикует высказывание российского президента о том, что у него «поехала крыша» во время пребывания во вьетнамском плену. «Когда Путин вернулся еще на 12 лет, люди задавались вопросом, в каком направлении [...]

read more at Спротив

sprotiv

Лазаренко відмовився говорити з Генпрокуратурою

09:55 14.05.2012
Лазаренко відмовився говорити з Генпрокуратурою
Екс-прем'єр Павло Лазаренко, який відбуває покарання в американській в'язниці, відмовився давати свідчення у справах, порушених проти Юлії Тимошенко. Про це повідомив посол США в Україні Джон Теффт в інтерв’ю «Українській правді». «Що стосується пана Лазаренка, то ми не маємо способів змусити його погодитись давати покази представникові української Генпрокуратури. Наскільки я знаю, він відмовив у такій [...]

read more at Спротив

sprotiv

Регионал Волков осрамился, поздравляя ветеранов. Фото

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

В Соломенском районе Киева разместили билборд, на котором народный депутат от Партии регионов Александр Волков поздравляет ветеранов с победой в Великой отечественной войне.

Однако, в коротеньком тексте поздравления авторы этой рекламы допустили грубую ошибку, неправильно поставив запятую: «Низкий поклон Вам дорогие наши, ветераны». Согласно правилам украинского языка, запятая в этой конструкции должна стоять после слова «Вам».

sprotiv

Хозяева Кремля убеждены, что Украина вот-вот «вернется в стойло», — СМИ

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

Руководство России рассчитывает на безвыходную ситуацию, в которой оказался Виктор Янукович, – хозяева Кремля ожидают скорого «возвращения Украины в стойло».

Об этом пишет еженедельник «Зеркало недели».

«Многое указывает на то, что сегодняшние хозяева Кремля убеждены: киевский плод дозрел и с месяца на месяц сам упадет в руки, а Украина вернется в стойло. Особо-то и делать уже ничего не надо, эмоциональная политика нашей власти внутри страны, а также «газовый вопрос» решат застарелую проблему и сами по себе, без всякой помощи. Будем надеяться, что в Москве, как это не раз уже бывало в новейшей истории наших отношений, заблуждаются», — говорится в публикации.

«Конечно, сложно уложить в голове, что «мать городов русских» — столица иностранного государства, и немало у кого вызревает простое и с виду очевидное решение: исправить несправедливость. Вот только какими могут быть последствия, в Москве задумываются нечасто. Впрочем, история полуторавековой российской борьбы за другую духовную столицу — Царьград-Константинополь — достаточно широко известна, как и ее результат», — размышляет автор материала.

«В любом случае нам, украинцам, стоит четко осознать простую истину — независимая Украина, в конце концов, станет демократической, а зависимая обречена на диктатуру, причем далеко не обязательно бутафорскую. При этом важно и то, что подчиненная Украина станет непреодолимым препятствием на пути демократизации России. Уроки из опыта XX века с его «Украина либо социалистическая, либо никакая» все же должны быть извлечены», — пишет газета.

«В Москве украинских руководителей еще долго не будут рассматривать как равных. Право на равенство еще предстоит доказать, а пока проблему следует просто принять к сведению и не надеяться на паритетные подходы со стороны россиян», — констатирует «Зеркало недели».

sprotiv

Главарь регионалов Ефремов рассказал тупую байку о том, почему журналистов не пускали в ложу прессы

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

На предыдущей пленарной неделе ложа прессы была закрыта для журналистов, «потому что один из депутатов от оппозиции накануне нецензурно разговаривал с представителем секретариата ВРУ». Об этом заявил народный депутат Украины, лидер фракции Партии регионов в парламенте Александр Ефремов во время брифинга после заседание Согласительного совета ВРУ.

По его словам, после завершения пленарного заседания один из депутатов оппозиции «накануне нецензурно разговаривал с представителем секретариата ВР, поэтому было принято решение закрыть подсобное помещение парламента, когда пленарные заседания не проходят».

Также он добавил, что цели не допустить журналистов в ложу прессы это решение не преследовало.

Как ранее сообщалось, впервые в истории Верховной Рады Украины 26 апреля 2012 года была закрыта ложа прессы, где работают журналисты.

Журналистам долго никто не мог объяснить причину закрытия. Как оказалось, данное антидемократическое решение было принято по письменному требованию народных депутатов — руководителей фракций Партии регионов, Блока Литвина, КПУ и депутатской группы «Реформы ради будущего».

 

Читайте также:

Журналистов не пускают в ложу прессы в Раде. Документ

sprotiv

Регионал Волков осрамился, поздравляя ветеранов. Фото

19:21 14.05.2012
Регионал Волков осрамился, поздравляя ветеранов. Фото
В Соломенском районе Киева разместили билборд, на котором народный депутат от Партии регионов Александр Волков поздравляет ветеранов с победой в Великой отечественной войне. Однако, в коротеньком тексте поздравления авторы этой рекламы допустили грубую ошибку, неправильно поставив запятую: «Низкий поклон Вам дорогие наши, ветераны». Согласно правилам украинского языка, запятая в этой конструкции должна стоять после слова [...]

read more at Спротив

sprotiv

Хозяева Кремля убеждены, что Украина вот-вот «вернется в стойло», — СМИ

19:27 14.05.2012
Хозяева Кремля убеждены, что Украина вот-вот «вернется в стойло», — СМИ
Руководство России рассчитывает на безвыходную ситуацию, в которой оказался Виктор Янукович, – хозяева Кремля ожидают скорого «возвращения Украины в стойло». Об этом пишет еженедельник «Зеркало недели». «Многое указывает на то, что сегодняшние хозяева Кремля убеждены: киевский плод дозрел и с месяца на месяц сам упадет в руки, а Украина вернется в стойло. Особо-то и делать [...]

read more at Спротив

sprotiv

Главарь регионалов Ефремов рассказал тупую байку о том, почему журналистов не пускали в ложу прессы

19:38 14.05.2012
Главарь регионалов Ефремов рассказал тупую байку о том, почему журналистов не пускали в ложу прессы
На предыдущей пленарной неделе ложа прессы была закрыта для журналистов, «потому что один из депутатов от оппозиции накануне нецензурно разговаривал с представителем секретариата ВРУ». Об этом заявил народный депутат Украины, лидер фракции Партии регионов в парламенте Александр Ефремов во время брифинга после заседание Согласительного совета ВРУ. По его словам, после завершения пленарного заседания один из [...]

read more at Спротив

sprotiv

Форум «опозиції»: розчарування і апатія

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

Я підтримую альтернативу владі. Мені соромно жити в державі, якій в обличчя плюють і Європа, і Росія. Але я не буду голосувати і за таку «опозицію». Поясню.

Я не знаю напевно, чи можна називати опозицією владі тих, хто у ній знаходиться? Наприклад, у Росії Немцов, Навальний, Албуров, Кашин, Ведута та інші є лідерами протесту, але вони не були (за винятком Немцова) депутатами чи міністрами. Так, там теж є начебто опозиційні депутати від «Справедливої Росії», але їх опозиційність закінчується біля кабінету голови уряду чи президентського. Можливо, у нас опозиція асоціює себе із європейською чи американською, забуваючи, однак про те, що там опозиція не голосує разом із владою, коли це їй вигідно. Риторика ж опозиції ґрунтується передусім не на переділі влади і кабінетів, а на змаганні ідей.

Українська опозиція з початку незалежності бореться не за ідеї, а лише за владу. Міняються кабінети, міняються місця, але коли люди заходять в омріяні кабінети і на привабливі для себе посади, вони одразу забувають, що і кому обіцяли. Той самий «мерседес» чи навіть два «Range Rover», на яких їздить Арсеній Яценюк, коштують рівно стільки ж, скільки «Бентлі» Бориса Колеснікова, а статками деякі опозиціонери можуть затьмарити багатьох представників влади. В чому тоді різниця?

Я взяв на себе важкий тягар і прочитав повністю програму опозиції, яку знайшов на сайті «Фронту Змін», позаяк сайту Об'єднаної опозиції не існує, як, напевно, не існує самої її. Після ознайомлення із програмою зробив невтішні висновки про те, що нічого радикально нового опозиція не в змозі запропонувати. Знову головний акцент – на «соціалку», на пенсії, на гроші, які не заробила наша країна, а політики вже їх витрачають і розписують.

Мені не подобаються обличчя опозиції, як не подобаються і обличчя влади. Однак влада періодично оновлюється, хоча б і за рахунок «тушок», близькості до Сім'ї тощо, опозиція ж не оновлюється ніяк. Придивіться – окрім Євгенії Тимошенко ми не побачили жодного нового обличчя! В опозиції – застій. Немає ідей, немає нових облич, банально навіть немає молоді. Виходить, знову нам запропонують конкурс ідей для пенсіонерів, які решті суспільства не цікаві.

Арсеній Яценюк абсолютно не сприймається як лідер опозиції, тим паче, як альтернатива Януковичу. Хто знає команду Яценюка? Хто стоїть ЗА ним? Де його власна команда? Чи його прихід в опозицію – лише бажання відтягнути у Юлії Тимошенко її команду, поки вона знаходиться за ґратами? Окрім Андрія Пишного широкому загалу не відомі жодні обличчя команди Яценюка, позаяк у центрі і на периферії завжди був лише один – Арсеній.

В опозиції, на відміну від влади, навіть не приховують відвертого небажання співпрацювати із громадськістю та організаціями. Де робота опозиційного Кабміну? Чи погралися і забули? Де опозиційні міністри і опозиційні програми, опозиційний бюджет? Яскравий приклад – є Рада підприємців при Кабінеті Міністрів України, але чому немає Опозиційної Ради підприємців? Чи законопроект про вищу освіту? Влада хоч похапцем, але обговорювала його, презентувала, проводила псевдореферендуми. Але все це було – людей питали, збирали, хоча б намагалися створити ілюзію обговорення. Законопроект Оробець-Яценюка не обговорювали ні з ким, навіть із опозиційними «молодіжками». То як можна говорити при цьому, що опозиція Яценюка дослуховується до суспільства?

Інша річ – вибори. 90% гарантії, що об'єднана опозиція не спроможеться виставити консолідовані кандидатури по мажоритарці якраз через своє ігнорування громадянського суспільства і громадських організацій. Попри те, що сама Юлія Тимошенко неодноразово наголошувала на тому, що кандидатури мають висуватися не лише з-поміж політиків, а й громадських діячів. Але можна вже з упевненістю сказати, що праймеріз не буде, а громадськість ніхто не послухає, позаяк до дня висунення залишилося два місяці, а про відкриті праймеріз ніхто на разі навіть не говорить. Окрім того, сумнівно, що з партійної чи об'єднано-партійної каси заплатять за висування позапартійних діячів.

Мені стало реально і по-справжньому шкода Юлію і Юрія. Справді. Вони були харизматичними, улюбленими або ненависними народові. До Яценюка ставлення більш обережне, але він і не може претендувати на роль національного лідера, яким була Тимошенко. Та й лідери опозиції зараз ше більш далекі від народу, аніж влада. Я не можу це сказати про Шкіряка, Кужель, Бригинця та інших, яких люди знають і яких легко побачити, почути і поговорити з ними. Решта опозиційників задовольняється тим, що не веде діалог чи полілог, а виключно транслює свій монолог без будь-яких можливих заперечень чи думок «за» чи «проти». Навіть охоронців в керівництва опозиції не набагато менше, ніж у влади. То де різниця?

Мені дуже шкода, що я і мільйони студентів і учнів не побачили для себе на Михайлівській площі нічого і нікого, за ким можна було б іти і кого підтримувати. Немає ідей, які чіпляють молодь, людей середнього віку. Боротьба іде за пенсіонерів, але чому це має бути цікаво іншим? Чому немає людей, молодших 25, на сцені біля «головних»? чому їх так мало серед публіки? Чому мільйонам громадян не цікаво?

Тому що держава втомилася жити в біполярному світі, де обирати треба між одними і тими самими «мерседесами», одними і тими самими квартирами в елітних «свічках», одними і тими самими костюмами, одними і тими самими «ксивами», одними і тими самими гаслами і ідеями, одними і тими самими обличчями врешті-решт. Шкода, але я не буду голосувати ані за недолугу опозицію Яценюка, ані за стрьомні політтехнологічні і потворні проекти типу Королевської чи Кличка, і вже тим паче не буду голосувати за решту маргіналів, які свого часу пішли від Тимошенко та Ющенка, а до «Регіонів» їх не взяли.

Знаєте, за такої ситуації єдине прагматичне рішення, яке зможе прийняти кожен громадянин України – це просто напудити у виборчі скриньки, тим самим показавши політикам їх місце і їх вартість!

 

Антон Дмитрієв

sprotiv

Регіоналам не терпиться «захистити» нездатних за 20 років вивчити державну мову

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

Фракція Партії регіонів виступає за розгляд Верховною Радою на пленарному тижні 15-18 травня 2012 року законопроекту про мовну політику.

Про це сказав голова фракції Олександр Єфремов на засіданні погоджувальної ради парламенту.

«Ми довго не розглядали питання, пов'язані з державною мовною політикою», — зазначив він. «Є відпрацьований законопроект 9073, він ураховує всі зауваження, які були висловлені в тому числі й „Венеціанською комісією“, а також враховує зауваження наших провідних інститутів для того, щоб у нашій державі в цивілізованому руслі реалізувати мовну хартію, що діє в Європі... Просили б поставити його на розгляд», — сказав Єфремов.

За його словами, цей проект закону зберігає за українською мовою статус єдиної державної, але при цьому розширює права мов національних меншин.

Як відомо, у Верховній Раді зареєстровано кілька законопроектів про мовну політику.

Зокрема, запропонований 26 серпня 2011 року депутатами від ПР Сергієм Ківаловим і Вадимом Колесніченком проект закону №9073 пропонує встановити офіційне використання регіональних мов у роботі місцевих органів державної влади при проживанні мінімум 10% носіїв на територіях, на яких поширена ця мова.

Заступник голови ВР Микола Томенко вважає, що прийняття парламентом цього законопроекту стане початком розколу країни, голова парламенту Володимир Литвин — що проект закону загрожує встановленням двомовності.

sprotiv

Свобода зібрань: українська практика

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

Свобода мітингів і демонстрацій – не абстрактна фраза з Євроконвенції чи з Конституції, а найефективніший і часом єдиний спосіб захистити свої громадянські та соціальні права.

Чиновники не зважають на нас, коли ми оббиваємо пороги їхніх приймалень з уклінними проханнями. Зате швидко реагують, коли на вулиці виходять сотні уже не прохачів, а повноправних громадян, із своїми вимогами.

Статистичні дані, що збирає Центр дослідження суспільства з 2009 року, доводять, що мирні зібрання громадяни найчастіше використовують саме для захисту своїх інтересів. За досліджуваний період протести на соціально-економічну тематику склали 55,7%, вуличні акції ідеологічного характеру – 17,7%, протести на захист громадянських прав – 14,7%.

Різного штибу політичні акції, котрі найчастіше показує телебачення, насправді складають тільки 11,9% від усіх вуличних протестів. Саме завдяки мирним протестам студенти домоглися скасування урядової постанови про платні послуги в університетах та змінили розвиток ситуації довкола законопроекту про вищу освіту. Дрібні підприємці добилися президентського вето на Податковий кодекс, а робітники, завдяки страйкам, повертають собі заборговані зарплати.

Більше того, саме засобом мирних зібрань громадяни України вже не раз кардинально міняли саму політичну систему країни: так було в Україні у 1990-му, 2000-му та 2004-му роках.

Тільки мирні протести громадян змогли зупинити прийняття законопроекту «Про порядок організації та проведення мітингів і демонстрацій» (законопроект уряду Тимошенко за номером 2450), який цю свободу зібрань намагався обмежити.

Свобода зібрань під загрозою

Отже, мирні зібрання – найефективніший інструмент в руках громади, завдяки якому вона захищає свої права і навіть змінює владу. Природно, що будь-яка влада хоче цей інструмент відібрати.

І за «кумівської», і за «помаранчевої», і за «біло-синьої» влади в Україні відбувалися і відбуваються систематичні порушення свободи зібрань. 2011 року українські суди задовольнили 90% позовів місцевих органів влади (у Києві – усі 100%) про заборону мітингів.

Аналіз правозахисників показує, що всі ці заборони – безпідставні. Міліція розганяла і розганяє зібрання навіть без судових рішень і незаконно затримує (суди у низці випадків виправдовують затриманих) учасників зібрань.

Органи місцевої влади, всупереч Конституції, ухвалюють «положення» і «розпорядження», які скасовують свободу зібрань на ввіреній їм території.

Проти організаторів протестів порушують і кримінальні справи: під слідством знаходяться учасники Податкового майдану і буквально у квітні міліція почала кримінальне переслідування Едуарда Коваленка – організатора 3-тисячного протесту мешканців Новоолексіївки (Херсонська область), які через скасування зупинки поїздів просто втратять будь-які засоби для існування.

Порушення свободи зібрань в Україні вже стали предметом занепокоєння не лише місцевих правозахисників, а й міжнародних організацій (ПАРЄ, ОБСЄ, ЄС).

Як повернути собі інструмент протесту?

В Україні справді існує відносно більше свободи – і свободи зібрань, і свободи слова, і свободи вибору – ніж у сусідніх Росії, Грузії чи Білорусі. Але цей острівець свободи нам не був дарований президентами чи урядами.

Українці відвоювали його самі. І розширити цей острівець ми теж зможемо лише самі: на допомогу рідної влади чи далекої Європи нам годі сподіватися.

Щоб змінити ситуацію із свободою зібрань в Україні, треба зробити три речі.

Перше – ухвалити законодавство, яке б забезпечило свободу зібрань в інтересах громадян. А оскільки навіть найкращі закони можуть не спрацювати, необхідно змінити ставлення влади (і виконавчої, і судової, і місцевого самоврядування) до мітингів і демонстрацій.

І останнє, але, мабуть, найголовніше – змінити ставлення українців до права на мирні зібрання.

Проблема законодавства

Щоб не намагатися обійняти неосяжне, зосередимось поки що на першому. Свого часу ми вважали за благо, що в Україні немає спеціального закону про зібрання. Справді, 39-тої статті Конституції та 11-тої статті європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, роз’ясненої у рішеннях Європейського суду з прав людини, цілком достатньо, щоб реалізувати свободу зібрань.

Але згодом стало очевидним: лаконічність положень Конституції та Євроконвенції разом з відсутністю елементарних знань про рішення Євросуду, дають українській виконавчій та судовій владі широкі можливості для трактування конституційних положень, а отже призводять до того, що нині можна заборонити будь-який мітинг за будь-яких підстав.

Більше того, за відсутності спеціального закону місцеві органи влади ухвалюють свої власні «положення» про мітинги, а то й взагалі оголошують чинним указ Президії Верховної Ради СРСР 1988 року, який дозволяє лише ті зібрання, які відповідають Конституції неіснуючого СРСР і зобов’язує повідомляти про мітинг за 10 днів.

Зрештою, всі різнокольорові українські влади намагалися ухвалити свої закони про мирні зібрання, які значно обмежували навіть той простір свободи, який склався на практиці.

Отже, ухвалити спеціальний закон про мирні зібрання в Україні потрібно. Але лише такий закон, який би:

— відповідав європейським принципам свободи зібрань (викладеним у Керівних принципах ОБСЄ щодо свободи зібрань);

— врахував українську практику застосування права мирних зібрань.

Останнє дуже важливо, бо українська практика значно відрізняється від європейської. І якщо у деяких європейських країнах існує «дозвільний» принцип реалізації свободи зібрань – треба отримати дозвіл чи «санкцію» влади, то правом на заборону тамтешня влада користується надзвичайно рідко.

В Україні ж при «повідомчому» принципі, тобто достатньо лиш повідомити владу про свій намір мітингувати, влада знаходить можливості заборонити геть усі «неугодні» зібрання.

Європейські принципи і українська практика

Після того, як проект 2450 отримав негативний висновок Венеціанської комісії, майже 2 роки він лежав у Раді без руху. І ось, 15 березня 2012 несподівано для багатьох Верховна Рада відправляє проект на доопрацювання – з метою врахування у проекті зауважень Венеціанської комісії.

Цього разу до участі у робочій групі були запрошені представники громадських організацій.

У результаті складних перемовин робоча група врахувала більшість зауважень Венеціанської комісії. Зокрема:

— проект тепер гарантує право на спонтанні зібрання, про які неможливо було завчасно повідомити, одночасні і контр-зібрання (не можна забороняти мітинги тільки на тій підставі, що вони відбуваються в одному й тому ж місці, як це полюбляє робити наша влада);

— учасники зібрання мають право встановлювати без спеціального дозволу на час проведення зібрання тимчасові споруди (намети);

— не можуть бути підставою для обмеження зібрань місце (можна мітингувати безпосередньо біля будівель органів влади), час, чисельність зібрання, проведення концертів, візитів іноземних делегацій;

— відсутність повідомлення не є підставою для автоматичної заборони зібрання;

— встановлюються спеціальні терміни для апеляційного оскарження судових рішень про заборону зібрань (апеляція повинна бути розглянута до початку зібрання).

Проте поки що неузгодженими залишились поправки до Кодексу про адмінправопорушення (сьогодні стаття 185-1 цього кодексу дає можливість міліції хапати учасників зібрань за абстрактне «порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів…»), до законів «Про міліцію» та «Про місцеве самоврядування». Але найбільше суперечок викликає положення про терміни повідомлення.

Питання термінів повідомлення

Представники влади (АП, Мін'юсту, МВС) у робочій групі відстоюють позицію щодо повідомлення про зібрання за 2 робочих дні. З урахуванням вихідних та свят такий термін означатиме, що повідомляти необхідно у багатьох випадках за 4 чи навіть 5 «календарних» днів. А саме норма про повідомлення за 4 дні була найголовнішою причинною повстання громадськості поти проекту 2450.

Адже 4 дні – занадто великий термін, щоб люди могли оперативно зреагувати на суспільно важливу подію. До прикладу, 4 «календарних» чи 2 робочих днів цілком вистачить, щоб вщент вирубати парк. Водночас, такий термін є достатнім для того, щоб заборонити зібрання, яке не подобається владі.

Сьогодні, de facto, українці повідомляють про свої заходи у будь-який час перед зібраннями і законодавче закріплення такого великого терміну повідомлення значно погіршить існуючу ситуацію із свободою зібрань в країні.

Пропозиція громадськості полягає у тому, щоб, відповідно до рішення Конституційного суду, встановити диференційовані терміни повідомлення. І базовим терміном – для мітингу, який відбувається на території одного населеного пункту – встановити 12 годин. Для більш масштабних зібрань цей термін може збільшуватись.

12 годин – абсолютно достатній термін для того, аби міліція зосередила достатню кількість сил для охорони громадського порядку на території одного міста. Та цілком достатній термін для того, аби чиновники проаналізували текст повідомлення, зазвичай цей текст вміщується на третину формату А4, і прийняли рішення по законність зібрання.

Водночас термін у 12 годин принаймні не погіршить існуючу практику реалізації права.

***

Отже, робоча група досі не вирішила низку суттєвих питань щодо законопроекту про свободу мирних зібрань, а Верховна Рада вже планує розглянути проект 2450 у другому читанні в період з 22 до 25 травня.

І справа навіть не в цьому. Навіть якщо робочій групі вдасться до цього часу виробити варіант законопроекту, який би відповідав як європейським принципам, так і українській практиці свободи зібрань, ми не маємо гарантії, що профільний парламентський комітет подасть проект до Ради у неспотвореному вигляді, а Рада, у свою чергу, не відкине під час голосування принципові положення цього проекту у кошик.

Єдиною гарантією можемо бути лише ми. І нашим головним інструментом для захисту свободи зібрань в Україні можуть бути лише ті ж мирні зібрання. Зібрання, завдяки яким ми не допустили обмеження свободи зібрань 2010-го, «заваливши» проект 2450.

Не допустимо й 2012-го.

 

Володимир Чемерис, Інститут Республіка, Інна Совсун, Центр дослідження суспільства, Українська правда

sprotiv

Форум «опозиції»: розчарування і апатія

20:00 14.05.2012
Форум «опозиції»: розчарування і апатія
Я підтримую альтернативу владі. Мені соромно жити в державі, якій в обличчя плюють і Європа, і Росія. Але я не буду голосувати і за таку «опозицію». Поясню. Я не знаю напевно, чи можна називати опозицією владі тих, хто у ній знаходиться? Наприклад, у Росії Немцов, Навальний, Албуров, Кашин, Ведута та інші є лідерами протесту, але [...]

read more at Спротив

sprotiv

Регіоналам не терпиться «захистити» нездатних за 20 років вивчити державну мову

20:08 14.05.2012
Регіоналам не терпиться «захистити» нездатних за 20 років вивчити державну мову
Фракція Партії регіонів виступає за розгляд Верховною Радою на пленарному тижні 15-18 травня 2012 року законопроекту про мовну політику. Про це сказав голова фракції Олександр Єфремов на засіданні погоджувальної ради парламенту. «Ми довго не розглядали питання, пов'язані з державною мовною політикою», — зазначив він. «Є відпрацьований законопроект 9073, він ураховує всі зауваження, які були висловлені в [...]

read more at Спротив

sprotiv

Свобода зібрань: українська практика

20:43 14.05.2012
Свобода зібрань: українська практика
Свобода мітингів і демонстрацій – не абстрактна фраза з Євроконвенції чи з Конституції, а найефективніший і часом єдиний спосіб захистити свої громадянські та соціальні права. Чиновники не зважають на нас, коли ми оббиваємо пороги їхніх приймалень з уклінними проханнями. Зате швидко реагують, коли на вулиці виходять сотні уже не прохачів, а повноправних громадян, із своїми [...]

read more at Спротив

sprotiv

Охорона Януковича погрожувала вбивством журналісту. Відео

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

Невідомі перешкоджали журналісту інтернет-видання «Новости Донбасса» здійснювати фото- і відеозйомку біля готелю, в якому виступав Віктор Янукович.

Про це в понеділок повідомляє сайт видання.

Невідомі біля готелю «Шахтар Плаза» в Донецьку вимагали від журналіста не фотографувати околиці готелю та автомобільний кортеж, на якому прибув Янукович.

Свої дії вони пояснили так: «Не дай бог спрацює спалах, люди, які його охороняють (снайпери), по вам спрацюють, без команди».

"Ви вибирайте — або редактор, або ваше життя... Вас якщо не «знімуть», то затримають, але вас швидше за все «знімуть», — заявили невідомі, які здійснювали охорону президента в Донецьку.

Як відомо, 14 травня 2012 року в Донецьку з робочим візитом перебував Янукович.

Він відкрив новий термінал донецького аеропорту та відвідав перинатальний центр.

sprotiv

Der Spiegel: в Україні «Межигір’я» стало кодовим словом державних афер

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

Резиденція президента Віктора Януковича «Межигір’я» стала символом державних оборудок в Україні. Про це йдеться у статті Der Spiegel.

«В Україні ця скоромовка звучить як «Вотергейт» в Америці. Це – кодове слово для державних афер. На території державної резиденції колись проживав радянський лідер Микита Хрущов. Після здобуття незалежності в 1991 році маєток перейшов у державну власність. Майно було приватизовано через звивисті стежки, які ведуть через фірми у Лондоні та Відні і очевидно в кінці-кінців закінчуються Януковичем, чоловіком, який колись обіцяв «боротися з корупцією не лише сильно, але й жорстоко», — пише видання.

«Під час свого візиту до Берліна Янукович уїдливо зауважив, що його попередники з помаранчевого уряду «не прийняли жодного рішення для країни». Через це економіка не могла систематично працювати. Через два роки ясно видно: в Україні Януковича приймаються в першу чергу систематичні рішення, які збільшують добробут президента, його близьких та членів родини», — зауважує Der Spiegel.

sprotiv

30 ножових поранень: убивство фотокора Розвадовсього просять вважати обороною

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

Адвокат Ярослава Полушкіна, якого звинувачують у вбивстві Віталія Розвадовського пропонує перекваліфікувати статтю з навмисного вбивства на перевищення меж необхідної оборони.

Про це пише газета «Сегодня».

«Доведено, що його вбив мій підзахисний. Але кваліфікація, на наш погляд, неправильна. Мала місце обопільна бійка, корисливих мотивів не було», — сказав адвокат.

За його словами, між Полушкіним і Развадовським виникли неприязні стосунки.

Підзахисний захотів розібратися, але сам фізично не міг це зробити і запросив знайомих. Двоє знайомих вдарили і втекли, а потім зав'язалася бійка, під час якої один іншому завдали різні травми.

Полушкін говорить, що до ножа він дотягся першим, хоча приніс його Віталій. У відношенні неповнолітніх немає довічного ув'язнення — справа порушувалася, коли моєму підзахисному було 17 років.

«По цій статті (115 — навмисне вбивство), яку зараз інкримінують, моєму підзахисному загрожує від 10 до 15 років. Ми вважаємо, що було навмисне вбивство, але зроблене при перевищенні меж необхідної оборони, а це — стаття 118, вона передбачає до двох років в'язниці», — сказав адвокат.

Тим часом адвокат родини загиблого переконаний, що Розвадовського вбили з метою заволодіти коштами.

«Я читав матеріали справи. На мою думку, провина тих людей повністю доведена. Головний мотив злочину — заволодіння коштами», — сказав він.

Як відомо, Розвадовського по-звірячому вбили в листопаді 2011 року, нанісши близько 30 ножових поранень. Головний підозрюваний у справі – 18-річний друг Віталія, Ярослав Полушкін.

Його обвинувачують у тому, що він нібито організував напад на Віталія трьох людей, щоб заволодіти великою сумою грошей.

sprotiv

Кого «подсиживают» регионалы Максим Луцкий и Андрей Пинчук?

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

В «партии власти» перед выборами обостряется внутривидовая борьба.

Так, из-за невозможности реализации своих гиперамбиций нижняя часть списка «регионалов» на выборах 2007 года решила показать вышестоящим товарищам и команде президента, что они тоже что-то еще решают. Ареной для этого была выбрана гуманитарная отрасль.

После отставки правительства Азарова министерство образования и науки, молодежи и спорта, которое ныне возглавляет Дмитрий Табачник, будет разделено на два министерства, как это было до админреформы 2010 года. Об этом в Верховной Раде уже идут не просто разговоры, а самые настоящие торги за должности будущих министров.

Так, по словам старожилов парламентских кулуаров, на должность министра образования в кабинете на проспекте Победы, 10 метит глава профильного парламентского комитета Максим Луцкий, а в кресло будущего министра молодежи и спорта не прочь усесться «регионал» и глава «Молодых регионов» Андрей Пинчук.

Причем, как шепотом пересказывают депутаты фракции, Пинчук и Луцкий активно прорабатывают свои ходы уже в кабинетах АП через «заместителя» Пинчука по «Молодым регионам» — Виктора Януковича-младшего. Господин Пинчук вовсю уже говорит о том, что «Президент попросил меня курировать всю гуманитарную и молодежную политику страны». Куда делись Герман, Табачник и Кулиняк при этом – непонятно.

Одновременно с начала 2011 года началась невиданная кампания по отодвиганию старого руководства гуманитарной отрасли государства. Уцелел и остался на своих позициях только Михаил Кулиняк, министр культуры, что стоит связывать не только с его талантами в отрасли искусств, которыми он тешил президента и партию, но и с его близостью к Семье.

Сначала полностью потеряла позиции советник президента Анна Герман. Кстати, по упорным слухам, именно Анна Николаевна стояла за режиссурой «антитабачной» кампании в 2010—2011 годах, так как хотела занять пост гуманитарного вице-премьера – министра образования. Однако «падение» Анны Николаевны не следует связывать с усилениями позиций Дмитрия Табачника – здесь, скорее, играют роль кулуарные интриги в самой Администрации президента.

Далее все высшие чиновники начали активно высказываться и не стеснялись выражений в критике Табачника. Причем, тут премьер-министр и чиновники из АП были много последовательнее оппозиции, которая, в основном, делила должности и позиции перед камерами. Табачник стал «козлом отпущения» уже не для общества и оппозиции, а для власть имущих.

Дальше больше – в 2011 году снова возник призрак нового закона Украины о высшем образовании. Страсти вокруг него в обществе кипели долго, пока не нашлись несколько организаций, которые провели «всеукраинский студенческий референдум» для одобрения законопроекта, предложенного МОНМС. Стоит ли говорить, что после получения удачных результатов «референдума» один из его организаторов – Анатолий Игнатович – был назначен начальником управления молодежи и спорта Львовской ОГА. Именно этим было дискредитирована сама идея «референдума», который оказался всего лишь удобным прикрытием для проникновения во власть конкретных лиц. Но подставлено руководство отрасли было красиво!

В 2012 году законопроект о высшем образовании в пику МОНМС был отдан на доработку рабочей группы под руководством ректора КПИ Михаила Згуровского. На заседании этой группы не было приглашено ни одного представителя АП или МОНМС. По странной случайности в эту группу вошли и представители так называемых независимых студенческих организаций, которые митинговали против Табачника и МОНМС, а теперь спокойно сидели рядом с Азаровым, Луцким и представителями провластных организаций. Абсурд официально был оформлен в объединенном законопроекте, который «произвела на свет» группа Згуровского и который, по словам Азарова, объединил и позиции общественности, и власти. Стоит ли говорить, что в этом Азарову помогли именно те, кто яростно митингует против власти в одних случаях и обманывает общество? Ныне «независимые» и «радикальные» организации вовсю пропагандируют господина Азарова и его «инициативы» по привлечению общественности к освящению своих псевдореформ.

Следующей вехой стали мелкие конфликты в провинциальных городах, где то не выплачивали стипендии, то издевались над студентами, то требовали от них взятки. Все это было свалено без каких-либо официальных заявлений из правоохранительных органов на руководство МОНМС, при том, что министры и их заместители не имеют права и функций вмешиваться в следственный процесс. Больше того, провластные организации поддерживают митинги оппозиционных организаций и откровенно клеветнические выпады против министров и их замов.

Обратите внимание: во всех конфликтных ситуациях, которые случаются или наблюдаются в образовательной или молодежной сферах так или иначе присутствуют фигуры трех людей: нардепов Пинчука и Луцкого и помощника нардепа Пинчука Андрея Черных.

Господин Черных, который представляется рьяным общественником и защитником прав обездоленных и обиженных, одновременно работает на господина Пинчука и часто появляется в его кабинете на улице Липской, 3 в Киеве.

Кроме того, уверен, что всем, кто зарегистрирован на facebook известна активность Андрея Черных, который пишет подобострастные и елейные комментарии, письма и отзывы всем, кому можно, не разбирая при этом. В его респондентах были замечены и Владимир Литвин, и Николай Азаров, и Андрей Клюев, и Петр Порошенко, и Виктор Медведчук, и Борис Колесников (особенно последний).

Интересно, если бы Табачник и Сулима были в соцсетях, то Пинчук и Черных так же им писали онлайн хвалебные отзывы и оды, а оффлайн обливали грязью и поддерживали протесты?

Странно, неужели в Партии регионов нет никакой абсолютно дисциплины и разрешено «прислуживать» одновременно не просто двум-трем хозяевам, но и противоположным сторонам? Отлично! Как только еще Александр Ефремов, Владимир Демидко, Владимир Рыбак и Сергей Левочкин не поддерживают публично Юрия Луценко и выпадов оппозиции против власти?

По логике молодых регионалов и нижней части Списка это, видимо, считается абсолютно нормальным и адекватным. Необходимо дискредитировать всеми доступными средствами в глазах президента и его окружения Дмитрия Табачника и Евгения Сулиму, дабы показать, что есть более достойные и «землероющие» кандидаты на их должности.

С точки зрения Пинчука все оправдано – его не берут в избирательный список партии регионов, а на округ пока не пускают. Максим Луцкий «крепче стоит на ногах», но его будущее в списке тоже пока не ясно, а в его округе очень хочет пойти в раду и «закаленный боец» Горбаль, так что господину Луцкому тоже выгодна маленькая, но победоносная война. Пусть и против своих.

Как говорят в Партии регионов: «В кругу друзей … не щелкай!».

 

Антон Дмитриев, UAInfo

sprotiv

Der Spiegel: в Україні «Межигір’я» стало кодовим словом державних афер

22:03 14.05.2012
Der Spiegel: в Україні «Межигір’я» стало кодовим словом державних афер
Резиденція президента Віктора Януковича «Межигір’я» стала символом державних оборудок в Україні. Про це йдеться у статті Der Spiegel. «В Україні ця скоромовка звучить як «Вотергейт» в Америці. Це – кодове слово для державних афер. На території державної резиденції колись проживав радянський лідер Микита Хрущов. Після здобуття незалежності в 1991 році маєток перейшов у державну власність. [...]

read more at Спротив