February 6th, 2014

sprotiv

Понад 100 українських дипломатів вже поставили підписи на підтримку #Євромайдан

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

Зростає кількість українських дипломатів, які приєднуються до заяви на підтримку прагнень співвітчизників, які борються за краще майбутнє України.

Станом на 0:30 за Києвом 6 лютого під зверненням на сайті ukrdiplomat.wordpress.com містяться підписи 101 дипломата.

«Ми, українські дипломати, в рамках акції «Не бійся! Ти українець!», яка почалася 3 лютого 2014 року, виявляючи свою гідність, честь і громадянську позицію, висловлюємо солідарність із тими, хто на майданах по всій країні бореться за краще майбутнє для України», – йдеться у зверненні.

Україна охоплена протестами від кінця листопада, коли президент Янукович відмовився підписати угоду про асоціацію з ЄС. На тлі вимог опозиції про його власну відставку Янукович прийняв відставку уряду і підписав рішення парламенту анулювати суперечливі закони, які обмежували можливість для протесту.

Повний текст:

Ми, українські дипломати, в рамках акції “Не бійся! Ти українець!”, яка розпочалася 3 лютого 2014 р., виявляючи свою гідність, честь і громадянську позицію, висловлюємо солідарність із тими, хто на майданах у всій країні виборює краще майбутнє для України.

Ми виступаємо за мирне врегулювання існуючої кризи, за результативний переговорний процес, правдиве інформування суспільства та проти насильства і переслідувань.

Ми переконані у правильності стратегічного курсу України на європейську інтеграцію, на впровадження загальнолюдських та демократичних цінностей у нашому суспільстві та державі.

Ми хочемо щиро пишатися своєю Батьківщиною, представляючи її за кордоном.

Слава Україні!

P.S. Колеги, які бажають приєднатися до звернення, можуть надіслати підтвердження на адресу ukrainiandiplomat@gmail.com

1.Андрій Дещиця, Посол з особливих доручень МЗС України;

2. Андрій Заяць, Посол з особливих доручень МЗС України;

3. Ростислав Огризко, в.о. Заступника начальника
управління – Начальника Центральноєвропейського відділу ІІІ ТД МЗС України;

4. Людмила Курмаз, в.о. Начальника відділу внутрішнього аудиту МЗС;

5. Корнелія Лускалова, Радник МЗС;

6. Вячеслав Войнаровський, Представник МЗС України у Львові;

7. Наталія Мацкевич, Другий секретар Представництва МЗС України у Львові;

8. Тарас Жолубак, Другий секретар Представництва МЗС України у Львові;

9. Василь Йордан, Аташе Представництва МЗС України у Львові;

10. Ірина Лозинська, Головний спеціаліст Представництва МЗС України у Львові;

11. Максим Кононученко, Консул Посольства України у Фінляндії;

12. Максим Музичко, Віце-консул Посольства України в Польщі;

13. Олександр Борисенко, Перший секретар Посольства України в Польщі;

14. Таміла Шутак, Віце-консул Генерального консульства України в Кракові;

15. Ірина Лисенко, Консул Генерального консульства України в Мюнхені;

16. Олена Ващенко, заступник Директора-начальник відділу зв”язків зі ЗМІ (Прес-служба) Департаменту інформаційної політики МЗС України;

17. Назар Бобицький, Начальник відділу торговельного та секторального співробітництва Департаменту Європейського Союзу;

18. Оксана Денис, Консул Генерального консульства України в Гданську;

19. Ріта Чубарова, Другий секретар Політичного департаменту МЗС України;

20. Олексій Ємельяненко, Другий секретар Першого територіального департаменту МЗС України;

21. Мирослава Щербатюк, Посол з особливих доручень МЗС України;

22. Богдан Зінь, Провідний спеціаліст Посольства України в Польщі;

23. Ореста Старак, Перший секретар Посольства України в США;

24. Денис Автономов, Заступник начальника відділу Першого територіального департаменту МЗС України;

25. Тетяна Дмитрієва, Аташе Першого територіального департаменту МЗС України;

26. Іван Сегеда, Третій секретар Посольства України в Алжирі;

27. Аліса Подоляк, Перший секретар відділу зв’язків зі ЗМІ Департаменту інформаційної політики МЗС України;

28. Юрій Лисенко, Радник Посольства України в Хорватії;

29. Святослав Кавецький, Перший секретар відділу аналізу та планування Департаменту консульської служби МЗС України;

30. Олена Іванчук, Другий секретар Посольства України в Державі Ізраїль;

31. Ірина Тибінка, в.о. начальника відділу Політичного департаменту МЗС України;

32. Денис Лудчак, Посольство України в Республіці Сербія;

33. Руслан Фуфалько, Перший секретар Четвертого ТД МЗС України;

34. Марина Марцинюк, Другий секретар Політичного департаменту МЗС України;

35. Ігор Володимирович Кизима, Перший секретар Першого територіального департаменту МЗС України;

36. Ірина Скляр, колишній прес-секретар Представництва України при ЄС (2008—2013);

37. Галина Щербак, екс-віце-консул України в Порту (Португалія);

38. Олександр Виходцев, колишній Перший секретар ПУ в США, консул України в Республіці Сінгапур;

39. Володимир  Крижанівський, Надзвичайний і Повноважний  Посол України;

40. Світлана Хортова, колишній Перший секретар МЗС України;

41. Микола Лубів, Віце-консул України в США (2006—2008), Т.в.о. Генерального консула України (2008—2009);

42. Юрій Бабков, Консул Генерального консульства України в Сан-Франциско (2008—2013);

43. Ата Багіров, Перший секретар ПУ в Іраку (2008—2010);

44. Микола Петрович Лисенко, екс-Перший секретар Посольства України в Гвінейській Республіці;

45. Дмитро Гринів, Третій секретар Представництва України при ЄС;

46.  Олег Богданович Соколовський, Другий секретар Департаменту економічного співробітництва МЗС України;

47. Сергій Дворник, Перший секретар Постійного представництва України при міжнародних організаціях у Відні;

48.  Ігор Олексійович Дармограй, колишній Третій секретар Посольства України в ФРН;

49. Ігор Тумасов, Радник Відділу Латинської Америки та Карибського басейну 2 ТД МЗС;

50. Богдан Федорак, Почесний Консул України на штат Мічіган, США;

51. Андрій Футей, Почесний Консул України на штат Огайо і Кентуки, США;

52. Василь Левченко, колишній Перший секретар ПУ у Франції (2009—2012рр.);

53. Галина Юсип’юк, Другий секретар Четвертого ТД МЗС України;

54. Юлія Сльозко, Спеціаліст І категорії Представництва України при ЄС;

55. Лалі Мороз, Другий секретар Посольства України в Королівстві Нідерланди;

56. Ярослав Баран, в.о. Заступника Директора ДЗУКГС МЗС;

57. Тетяна Мозгова, Спеціаліст 1 категорії Генконсульства України в Стамбулі;

58. В’ячеслав Княжницький, Посол з особливих доручень МЗС України з питань енергетичної безпеки (2009—2011 рр.);

59. Вадим Трюхан, директор Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції (2008-10 рр.), Посол з особливих доручень МЗС України (2010-11 рр.);

60. Ярослава Велика, Третій секретар Першого територіального департаменту МЗС України;

61. Володимир Красільчук, радник з економічних питань Посольства України в Іспанії, Мадрид;

62. Віталій Матійчук, Радник Першого територіального департаменту МЗС;

63. Роман Пиріг, Другий секретар Посольства України в Республіці Індія;

64. Ксенія Коваль,  Третій секретар Першого територіального департаменту МЗС України;

65. Орися Гундер, колишній Другий секретар Посольства України у Великій Британії (2008—2013);

66. Ігор Семенюк, заступник начальника Відділу країн Латинської Америки і Карибського басейну 2 ТД МЗС України;

67. Андрій Волинець, колишній Третій секретар Посольства України в Японії (2009—2013 рр.);

68. Ліда Осаволюк (Гринькова),  Третій секретар ДЕС МЗС України;

69. Сергій Свириба, колишній перший секретар Посольства України у США, заступник керівника ТЕМ;

70. Уляна Петрівна Задворняк , Спеціаліст І категорії  Посольства України в Федеративній Республіці Німеччина;

71.  Владислава Бондаренко, Радник ПУ в США (2009—2013рр.);

72. Сергій Кравець, Другий секретар відділу забезпечення доступу до публічної інформації та зв’язків з інститутами громадського суспільства Департаменту інформаційної політики МЗС України;

73. Анатолій Кривохижа, головний спеціаліст Постійного представництва України при МО у Відні;

74. Олексій Іващенко, Заступник начальника Управління юридичного забезпечення МЗС України;

75. Наталія Романюк, Перший Секретар 1ТД МЗС України;

76. Артем Войтович, колишній заступник керівника ТЕМ, Представництво України в ЄС (2006—2011);

77. Богдан Яременко, представник України при Організації Чорноморського Економічного Співробітництва, колишній Генеральний консул України в Стамбулі (2010—2013);

78. Ольга Гаврилова, Перший секретар Департаменту Європейського Союзу;

79. Марія Мелешко, екс-другий секретар Третього територіального департаменту МЗС України;

80. Олег Бай, Надзвичайний i Повноважний посланник України;

81. Роман Володимирович Яковенко, Перший секретар Четвертого територіального департаменту МЗС України;

82. Олександр Мороз, МЗС України 1992 – 2011 рр., остання посада  екс- радник ПУ в Бельгії;

83. Наталя Чернопащенко, 1 секретар Департаменту інформаційної політики МЗС України;

84. Олена Костянтинівна Анацька, Другий секретар Договірно-правового управління МЗС;

85. Олександр Бачик, Почесний Консул України в Перемишлі ( Республіка Польща);

86. Олександр Малиновський, МЗС України (1997—2004), радник 1-ого класу;

87. Олег Мірус, Радник-посланник Посольства України в Німеччині;

88. Людмила Титаренко, спеціаліст ІІ категорії Посольства України в Перу;

89. Олександр Хара, МЗС України (2000—2006);

90. Наталя Степан, Перший секретар ДІП МЗС України;

91. Алла Окоманюк, Перший секретар Посольства України в Канаді (2000—2004);

92. Дмитро Говорун, Третій секретар Посольства України в Малайзії (2011—2013), слухач Дипакадемії;

93.  Петро Боєправ, Віце-консул ПУ в США (2008—2012);

94. Ольга Квашук, головний спеціаліст МЗС України;

95.  Петро Леонідович Шмачков, керівник ТЕМ в Республіці Індія (2007—2010);

96. Данило Лубківський, Надзвичайний і Повноважний Посланник І класу;

97.  Петро Купін, колишній Перший секретар Посольства України в Республіці Польща;

98. Марина Панченко, колишній другий секретар Посольства України в Арабській Республіці Єгипет (2009 – 2013);

99. Наталія Голуб, Радник ІІ класу (1997—2012);

100. Світлана Следько, Загальний секретаріат МЗС України (2003—2004);

101. Оксана Ловга, Третій секретар Посольства України в Марокко ( 2009—2013);

102. Володимир Пекарчук, Другий секретар Постійного представництва України при ООН (2004—2008 рр.);

sprotiv

Комуністи зареєстрували законопроект про заборону Правого сектора, Патріота України, Тризуба, УНА-УН

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

У парламенті України нардепи від КПУ зареєстрували законопроект «Про заборону неонацистської та неофашистської ідеології».

Комуністи пропонують заборонити будь-які зображення Степана Бандери, Романа Шухевича, а також партії і громадські організації, які сповідують неонацистську і неофашистскую ідеологію.

Даний законопроект розроблений нардепами Петром Симоненком, Адамом Мартинюком та Петром Цибенком.

«Всі пам'ятники діячам націоналістичного, неонацистського та неофашистського руху, керівникам та воїнам ОУН-УПА підлягають обов'язковому демонтажу протягом одного місяця», — йдеться в документі.

В якості прикладів організацій, які можуть бути визнані неофашистскими, називають партію «Свобода», організацію «Правий сектор», «Патріот України», «Тризуб» імені Степана Бандери, УНА-УНСО, «Соціал-національна асамблея».

16 січня 2014 року народні депутати України ввели кримінальну відповідальність за публічне заперечення чи виправдання злочинів фашизму і пропаганду неонацистської ідеології.

sprotiv

Комуністи зареєстрували законопроект про заборону Правого сектора, Патріота України, Тризуба, УНА-УН

10:10 06.02.2014
Комуністи зареєстрували законопроект про заборону Правого сектора, Патріота України, Тризуба, УНА-УНСО та СНА
У парламенті України нардепи від КПУ зареєстрували законопроект «Про заборону неонацистської та неофашистської ідеології». Комуністи пропонують заборонити будь-які зображення Степана Бандери, Романа Шухевича, а також партії і громадські організації, які сповідують неонацистську і неофашистскую ідеологію. Даний законопроект розроблений нардепами Петром Симоненком, Адамом Мартинюком та Петром Цибенком. «Всі пам'ятники діячам націоналістичного, неонацистського та неофашистського руху, керівникам [...]

read more at Спротив

sprotiv

Понад 100 українських дипломатів вже поставили підписи на підтримку #Євромайдан

09:46 06.02.2014
Понад 100 українських дипломатів вже поставили підписи на підтримку #Євромайдан
Зростає кількість українських дипломатів, які приєднуються до заяви на підтримку прагнень співвітчизників, які борються за краще майбутнє України. Станом на 0:30 за Києвом 6 лютого під зверненням на сайті ukrdiplomat.wordpress.com містяться підписи 101 дипломата. «Ми, українські дипломати, в рамках акції «Не бійся! Ти українець!», яка почалася 3 лютого 2014 року, виявляючи свою гідність, честь і [...]

read more at Спротив

sprotiv

Девальвація гривні відбулася через додатково надруковані Нацбанком 5,7 млрд. грн.

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

Депутат від УДАРу, член бюджетного комітету Павло Різаненко стверджує, що Національний банк «надрукував» 5,7 мільярдів гривень, щоб покрити «12-мільярдний провал» у держбюджеті у січні.

За словами депутата, у доходах січня 2014 року враховано 5,7 млрд. грн., коштів перерахованих від НБУ. Тоді як у 2013-му за цей період перераховано всього 1 млрд.

«По суті, НБУ банально „надрукував“ додатково 5,7 млрд. грн. тільки у січні, щоб „заткнути“ дірки держбюджету (план перерахувань НБУ на весь рік 22,8 млрд.)», —  заявив член бюджетного комітету.

sprotiv

У министра здравоохранения Раисы Богатыревой три дворца и квартира в центре Киева. Видео

10:59 06.02.2014
У министра здравоохранения Раисы Богатыревой три дворца и квартира в центре Киева. Видео
Министр здравоохранения Раиса Богатырева любит не только дорогие брэндовые вещи, которые выбирает в рабочее время, но и ценит комфортные жилища, которыми обзавелась для себя и сыновей. Об этом говорится в сюжете Zik.ua. Как выяснила антикоррупционная программа «Наші гроші», на мужа Раисы Богатыревой Игоря оформлен дом в с. Подгорцы, что рядом с Конча — Заспа. Это поместье, [...]

read more at Спротив

sprotiv

Девальвація гривні відбулася через додатково надруковані Нацбанком 5,7 млрд. грн.

10:33 06.02.2014
Девальвація гривні відбулася через додатково надруковані Нацбанком 5,7 млрд. грн.
Депутат від УДАРу, член бюджетного комітету Павло Різаненко стверджує, що Національний банк «надрукував» 5,7 мільярдів гривень, щоб покрити «12-мільярдний провал» у держбюджеті у січні. За словами депутата, у доходах січня 2014 року враховано 5,7 млрд. грн., коштів перерахованих від НБУ. Тоді як у 2013-му за цей період перераховано всього 1 млрд. «По суті, НБУ банально [...]

read more at Спротив

sprotiv

Уточнення позовних вимог Вадима Гладчука на виконання ухвали суду щодо протиправного ухвалення тотал

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

До Вищого адміністративного суду України

 

Позивач:     Гладчук Вадим Федорович

вул. Дегтярівська, 9, кв. 29, м. Київ, 04050

Тел. (050) 4629415

Ел. пошта: redaktor@sprotiv.org

 

Представник позивача:    Шеляженко Юрій Вадимович

вул. Тверський тупик, 9, к. 82, м. Київ, 01042

Тел. (097) 317-93-26

Ел. пошта: yuriy.sheliazhenko@gmail.com

 

Відповідач:     Верховна Рада України

вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008

Тел: (044) 255-20-76, факс: (044) 253-61-01

Ел. пошта: tepljuk@rada.gov.ua

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

(уточнена)

про визнання протиправними дій та бездіяльності,

зобов’язання вчинити певні дії

 

1. Обставини первинного позову.

 

16 січня 2014 року діями та бездіяльністю Верховної Ради України було порушено конституційне право позивача збирати з метою публікації на сайті Sprotiv.org відкриту за режимом доступу інформацію про діяльність Верховної Ради України, передбачене статтею 34 Конституції України. Протиправні дії та бездіяльність відповідача виявились у порушенні гарантій гласності роботи Верховної Ради України, в тому числі її Лічильної комісії, які встановлені Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. № 1861-VI.

Так, відповідачем не було забезпечено гласне і відкрите проведення засідання його Лічильної комісії всупереч вимогам ч. 3 ст. 17 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Хід засідання лічильної комісії відповідача, яке повинно було проводитись, ніяким чином не оприлюднювався.

Також на офіційному веб-сайті Верховної Ради України було опубліковано стенограму пленарного засідання Верховної Ради України 16 січня 2014 року та результати поіменних голосувань депутатів на цьому засіданні, взаємно суперечливі у частині кількості та фракційного розподілу голосів депутатів, поданих за певні рішення, що викликає сумнів у достовірності опублікованих стенограми та результатів поіменних голосувань.

Окрім того, опубліковані результати поіменних голосувань суперечать тим загальновідомим фактам, які бачили всі бажаючі у прямій трансляції зазначеного засідання по телебаченню, а саме: голови і майже всі депутати з фракцій ВО «Батьківщина», ПП «УДАР», ВО «Свобода» насправді були присутні на пленарному засіданні Верховної Ради України, але всупереч дійсним фактам щодо кожного з них у результатах поіменних голосувань міститься позначка «Відсутній». У стенограмі пленарного засідання офіційно зафіксовано, що об 11 год. 21 хв. головуючий звертається до присутнього А. Яценюка (також позначеного у опублікованих результатах поіменного голосування як «Відсутній») та інших голів фракцій.

Окрім того, відповідно до стенограми пленарного засідання Верховної Ради України 16 січня 2014 року, розміщеної на офіційному веб-порталі Верховної Ради України, при працюючій та увімкненій за розпорядженням головуючого системі «Рада» голосування після 11 год. 17 хв. здійснювалося за допомогою підняття рук, хоча до цього часу здійснювалося за допомогою системи «Рада». Об 11 год. 17 хв. головуючий пояснив: «Я бачу, що зараз перешкоджають голосуванню шляхом і за допомогою електронної системи, тому вношу пропозицію про повернення до голосування. Якщо ця пропозиція не пройде, тоді будемо приймати рішення відповідно до статті 37 Регламенту Верховної Ради і голосування будемо проводити за допомогою підняття рук». Водночас, лічильною комісією не було встановлено відсутність технічної можливості голосування за допомогою електронної системи.

Об 11 год. 19 хв. головуючий розпорядився: «Прошу керівників фракцій разом з Лічильною комісією визначити результати голосування і повідомити головуючому».

Після цього, відповідно до стенограми і відповідно до прямої трансляції засідання, під час голосування за допомогою підняття рук результати голосування підраховувалися не лічильною комісією, а двома головами фракцій П. Симоненком та О. Єфремовим і головою лічильної комісії В. Олійником у наступний спосіб. П. Симоненко та О. Єфремов оголосили дані про присутніх депутатів від Партії регіонів (203 депутати) та від Комуністичної партії України (32 депутати), які, за твердженням зазначених голів фракцій, нібито, «всі голосують за», «всі голосують одностайно, піднімаючи руки» (при цьому головам фракцій було дано слово тільки один раз). Голова Лічильної комісії В. Олійник одноосібно, судячи зі стенограми та з прямої трансляції (оскільки хід засідання лічильної комісії станом на момент подання цього позову не оприлюднювався), підсумував названі головами двох фракцій дані (235 голосів депутатів «за») і надалі механічно оголошував це число (235 голосів депутатів «за») у відповідь на всі прохання головуючого підрахувати результати голосування за допомогою підняття рук.

Дані опублікованої стенограми про те, що проект Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян (№ 3879) «вносився до порядку денного», а потім ще й «приймався за основу та в цілому» двічі (!) – об 11 год. 15 хв. за допомогою системи «Рада» і об 11 год. 21 хв. голосуванням шляхом підняття рук – викликають великий сумнів щодо їх достовірності та законності, а так само викликають сумнів у достовірності оприлюднених відомостей про неможливість голосування на зазначеному засіданні за допомогою системи «Рада». Слід зазначити, що за даними системи «Рада» на засіданні були присутні не 203, як оголошував голова фракції, а тільки 201 депутат з фракції Партії регіонів і «За» цей закон, знов-таки, проголосували не 203, а лише 189 з них.

Пунктом 2 частини другої статті 37 Регламенту Верховної Ради України передбачено, що здійснення відкритого голосування шляхом підняття руки можливе лише у разі відсутності технічної можливості голосування за допомогою електронної системи.

Однак, як мінімум, той факт, що проект Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян (№ 3879) голосувався і за допомогою електронної системи, і підняттям рук, спростовує відсутність технічної можливості голосування за допомогою електронної системи.

Враховуючи те, що Лічильна комісія здійснює контроль за використанням електронної системи на пленарних засіданнях Верховної Ради відповідно до статті 43 Регламенту Верховної Ради України, здійснення відкритого голосування шляхом підняття руки без відкритого та гласного прийняття Лічильною комісією рішення про відсутність технічної можливості голосування за допомогою електронної системи є таким, що здійснюється без встановлених законом підстав (тобто, безпідставно).

Безпідставний перехід відповідача від голосування за допомогою електронної системи до голосування підняттям рук суттєво звузив зміст гласності засідання Верховної Ради України, а отже, і право позивача бути поінформованим про хід цього засідання, зокрема, під час прямої трансляції засідання, оскільки хід голосування у прямій трансляції наочно показується системою «Рада» на великому екрані в залі пленарних засідань Верховної Ради України, а натомість під час голосування підняттям рук не показується, яким чином Лічильна комісія підраховує голоси, оскільки не оприлюднюється хід засідання лічильної комісії.

Показово, що з 21-го члена Лічильної комісії 9-ть (в тому числі, заступник Голови Лічильної комісії О. Канівець) позначені як «відсутні» у результатах поіменного голосування, сформованих системою «Рада», і при цьому Голова Лічильної комісії В. Олійник беззастережно доповів головуючому на пленарному засіданні про готовність до підрахунку голосів. Хотілося б побачити, як можуть 12 чоловік за кілька секунд, як всі бачили у прямій трансляції, порахувати більш ніж дві сотні піднятих рук (при тому, що у прямій трансляції знов-таки було видно, що далеко не всі піднімають руки; навіть головуючий В. Рибак не піднімав руку).

Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

Таке право забезпечується, зокрема, гласністю діяльності органів державної влади у межах, встановлених законом, причому стаття 19 Конституції України вимагає від органів державної влади, в тому числі, відповідача діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечення гласності діяльності органів державної влади є владною управлінською функцією, що здійснюється на основі законодавства і слугує утвердженню авторитету цих органів, публічності та законності їх діяльності, підвищенню рівня поінформованості громадян, розвитку громадянської свідомості та правової культури.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 статті 3 Регламенту Верховної Ради України, засідання Верховної Ради є відкритими і гласними, крім випадків, установлених Конституцією України та цим Регламентом. Гласність засідань Верховної Ради забезпечується шляхом їх трансляції по телебаченню і радіо, публікації стенографічних бюлетенів засідань Верховної Ради, її рішень у Відомостях Верховної Ради України, газеті «Голос України» та інших виданнях Верховної Ради, а також шляхом розміщення інформації на офіційному веб-сайті Верховної Ради. Час, обсяг, форма трансляції, обсяг друку визначаються відповідно до закону цим Регламентом, окремими постановами Верховної Ради.

Відповідно до частини третьої статті 17 Регламенту Верховної Ради України засідання Лічильної комісії проводяться гласно і відкрито.

Слід зазначити, що всупереч цьому припису Регламенту ані самим Регламентом Верховної Ради України, ані іншими актами Верховної Ради України не визначено порядку та обсягу оприлюднення ходу та результатів засідань Лічильної комісії.

 

2. Обставини, що зумовили необхідність усунення недоліків позовної заяви

 

На захист своїх законних прав та інтересів позивачем 17.01.2014 р. було подано позовну заяву до Вищого адміністративного суду України, в якій позивач просив:

 

«1) Визнати протиправними такі дії Верховної Ради України:

– здійснення відкритого голосування шляхом підняття руки на пленарному засіданні 16 січня 2014 року без підтвердження рішенням Лічильної комісії чи будь-яким іншим встановленим законом способом відсутності технічної можливості голосування за допомогою електронної системи «Рада»;

– оприлюднення, зокрема, на веб-сайті Верховної Ради України суперечливих і таких, що оголошені з порушенням встановленого законом порядку, даних про результати відкритого голосування депутатів шляхом підняття руки на пленарному засіданні 16 січня 2014 року.

2) Визнати протиправною таку бездіяльність Верховної Ради України:

– не забезпечення гласного і відкритого проведення засідань Лічильної комісії, не оприлюднення ходу та результатів цих засідань;

– не визначення Регламентом чи окремими постановами Верховної Ради України порядку та обсягу оприлюднення матеріалів, ходу та результатів засідань Лічильної комісії, а також порядку підрахунку голосів депутатів під час прийняття рішень шляхом підняття рук.

3) Зобов’язати Верховну Раду України вчинити такі дії:

– оприлюднити інформацію про хід засідань, матеріали засідань, протоколи, інші рішення Лічильної комісії Верховної Ради України, зокрема, стосовно підрахунку результатів голосування народних депутатів України шляхом підняття руки на пленарному засіданні 16 січня 2014 року.

– визначити Регламентом чи окремими постановами Верховної Ради України порядок та обсяг оприлюднення матеріалів, ходу та результатів засідань Лічильної комісії, а також порядок гласного підтвердження факту відсутності технічної можливості голосування за допомогою електронної системи та порядок підрахунку голосів депутатів під час прийняття рішень шляхом підняття руки».

 

Ухвалою суду від 23.01.2014 р. відмовлено у відкритті провадження в частині усіх зазначених позовних вимог, окрім наступних:

1) Визнати протиправною таку бездіяльність Верховної Ради України:

– не визначення Регламентом чи окремими постановами Верховної Ради України порядку та обсягу оприлюднення матеріалів, ходу та результатів засідань Лічильної комісії, а також порядку підрахунку голосів депутатів під час прийняття рішень шляхом підняття рук.

2) Зобов’язати Верховну Раду України вчинити такі дії:

– визначити Регламентом чи окремими постановами Верховної Ради України порядок та обсяг оприлюднення матеріалів, ходу та результатів засідань Лічильної комісії, а також порядок гласного підтвердження факту відсутності технічної можливості голосування за допомогою електронної системи та порядок підрахунку голосів депутатів під час прийняття рішень шляхом підняття руки.

 

Водночас, наведені позовні вимоги суд оцінив як нечіткі, оскільки не є зрозумілим, якими саме постановами чи якими нормами Регламенту відповідач повинен визначити порядок та обсяг оприлюднення матеріалів, ходу та результатів засідань Лічильної комісії, а також порядок гласного підтвердження факту відсутності технічної можливості голосування за допомогою електронної системи та порядок підрахунку голосів депутатів під час прийняття рішень шляхом підняття руки. В ухвалі вказано, що позивачу необхідно більш чітко та зрозуміло викласти вищезазначені вимоги, належним чином обгрунтувавши їх.

Суд надав позивачу строк до 5 лютого 2014 року для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

 

3. Уточнення позовних вимог на виконання ухвали суду від 23.01.2014 р.

 

Уточнюючи свої позовні вимоги, позивач вважає за необхідне спочатку навести конкретний приклад, яким саме порушенням його прав обумовлені такі вимоги. Під час гласного прийняття будь-яких законів позивач як виборець і як журналіст, як правило, має можливість, задовольняючи свій законний інтерес (для формування електоральних симпатій, власних і спільних з іншими виборцями, для написання та публікації аналітичних матеріалів, тощо) дізнатися з сайту Верховної Ради України результати особистого голосування за ті чи інші закони, уважно вивчає, хто з народних депутатів України голосував «за» ті чи інші законодавчі ініціативи або «проти» них, співставляє задокументовані результати голосування із публічними заявами політиків, слідкує, чи не обманюють політики народ. Тому позивач дуже цінує своє право знати інформацію, що оприлюднюється у формі задокументованих даних поіменного голосування народних депутатів. Як правило, ці дані автоматично формуються і публікуються системою «Рада» на сайті ВРУ в Інтернеті. Але стосовно законів, які голосувалися підняттям рук 16.01.2014 р., такі дані не опубліковані. Наприклад, відсутні дані поіменного голосування у картці Проекту Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо заочного кримінального провадження) № 3587 від 08.11.2013 р. в Інтернеті за адресою http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=49023 та поіменного голосування за прийняття в цілому інших законів у цей день.

Відповідно до ч. 5 ст. 82 Конституції України порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та законом про регламент Верховної Ради України.

Відповідно до ч. 3 ст. 84 Конституції України голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто. У Рішенні Конституційного Суду України від 7 липня 1998 року у справі № 1-19/98 № 11-рп/98 зазначено, що аналіз положення частини третьої статті 84 Конституції України дає підстави для висновку, що особисте голосування народного депутата України на засіданнях Верховної Ради України означає його безпосереднє волевиявлення незалежно від способу голосування.

Частиною першою статті 84 Конституції України передбачено, що засідання Верховної Ради України проводяться відкрито.

Статтею 3 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI, передбачено, що засідання Верховної Ради є відкритими і гласними, крім випадків, установлених Конституцією України та цим Регламентом. Гласність засідань Верховної Ради забезпечується шляхом їх трансляції по телебаченню і радіо, публікації стенографічних бюлетенів засідань Верховної Ради, її рішень у Відомостях Верховної Ради України, газеті «Голос України» та інших виданнях Верховної Ради, а також шляхом розміщення інформації на офіційному веб-сайті Верховної Ради. Час, обсяг, форма трансляції, обсяг друку визначаються відповідно до закону цим Регламентом, окремими постановами Верховної Ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Регламенту Верховної Ради України лічильна комісія обирається для організації голосувань Верховної Ради і визначення їх результатів. Лічильна комісія підраховує голоси під час голосування, за дорученням Верховної Ради в разі необхідності встановлює присутність народних депутатів на пленарному засіданні, а також розглядає звернення народних депутатів, пов'язані з порушенням порядку голосування чи іншими перешкодами в голосуванні, здійснює контроль за використанням електронної системи підрахунку голосів картками.

Відповідно до частини третьої статті 17 Регламенту Верховної Ради України засідання Лічильної комісії проводяться гласно і відкрито.

Відповідно до частини другої статті 37 Регламенту Верховної Ради України відкрите голосування здійснюється:

1) кожним народним депутатом особисто за допомогою електронної системи в такий спосіб, що унеможливлює голосування замість народного депутата іншою особою. Результати голосування фіксуються поіменно, в тому числі з можливим роздрукуванням результатів голосування кожного народного депутата. На вимогу народних депутатів результати голосування можуть висвітлюватися на інформаційному табло електронної системи в залі засідань по депутатських фракціях (депутатських групах);

2) шляхом підняття руки (у разі відсутності технічної можливості голосування за допомогою електронної системи).

З системного розуміння цих норм Конституції України та Регламенту Верховної Ради України вбачається, що відкритість та гласність голосування шляхом підняття руки передбачає:

– відкрите та гласне підтвердження лічильною комісією відсутності технічної можливості голосування за допомогою електронної системи, що має бути оформлено та оприлюднено у формі рішення лічильної комісії;

– відкритий та гласний підрахунок лічильною комісією голосів, поданих під час відкритого голосування шляхом підняття руки, з поіменною фіксацією депутатів, які особисто проголосували шляхом підняття руки, із подальшим оприлюдненням результатів голосування кожного народного депутата.

Вдаючись до засобів судової риторики, позивач вважає за доцільне порівняти приховування результатів поіменної фіксації лічильною комісією голосування народних депутатів шляхом підняття руки та відсутність офіційного підтвердження неможливості автоматичної (електронної) поіменної фіксації із тим, як, нібито (це риторична фігура – порівняння), депутати голосували б за закони, які здаються багатьом українцям антидемократичними, «одягнувши балаклави і приховуючи своє обличчя, щоб виборці не вгадали, хто саме голосував за ці закони, і щоб потім кожен міг брехати журналістам, що він, на відміну від інших, за ці закони не голосував».

Позивач наголошує, що ним не оспорюється процедура прийняття законів, оспорюється виключно бездіяльність відповідача із незабезпечення належної гласності та відкритості передумов та результатів цієї процедури у відповідності до чинних норм Конституції України та Регламенту Верховної Ради України.

В зв’язку з викладеним, на підставі ст. 34 Конституції України, ст. ст. 3, 17, 37, 43 Регламенту Верховної Ради України

 

ПРОШУ:

 

1) Визнати протиправною таку бездіяльність Верховної Ради України із не визначення Регламентом чи окремими постановами Верховної Ради України порядку та обсягу оприлюднення матеріалів, ходу та результатів засідань Лічильної комісії, а також порядку підрахунку голосів депутатів під час прийняття рішень шляхом підняття рук, яка виразилася в тому, що ані пунктом другим частини другої статті 37 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI, ані постановами Верховної Ради України не передбачено публікації на веб-сайті Верховної Ради України результатів контролю лічильною комісією наявності чи відсутності технічної можливості голосування за допомогою електронної системи, та результатів поіменної фіксації лічильною комісією депутатів, які особисто проголосували шляхом підняття руки, під час відкритого голосування шляхом підняття руки.

2) Зобов’язати Верховну Раду України вчинити такі дії:

– визначити порядок оприлюднення матеріалів, ходу та результатів засідань Лічильної комісії, а також порядок гласного підтвердження факту відсутності технічної можливості голосування за допомогою електронної системи та порядок підрахунку голосів депутатів під час прийняття рішень шляхом підняття руки наступною нормою Регламенту Верховної Ради України, внісши зміни до пункту другого частини другої статті 37 Регламенту Верховної Ради України, виклавши цей пункт у наступній редакції: «Кожним народним депутатом особисто шляхом підняття руки (у разі відсутності технічної можливості голосування за допомогою електронної системи). Відсутність технічної можливості голосування за допомогою електронної системи підтверджується рішенням лічильної комісії за результатами контролю лічильною комісією за використанням електронної системи підрахунку голосів картками. Результати голосування фіксуються поіменно, в тому числі з можливим роздрукуванням результатів голосування кожного народного депутата. Рішення лічильної комісії щодо відсутності технічної можливості голосування за допомогою електронної системи та результати поіменного фіксування особистого голосування народних депутатів шляхом підняття руки підлягають оприлюдненню».

– визначити обсяг оприлюднення матеріалів, ходу та результатів засідань Лічильної комісії, а також порядок гласного підтвердження факту відсутності технічної можливості голосування за допомогою електронної системи та порядок підрахунку голосів депутатів під час прийняття рішень шляхом підняття руки наступною наступною нормою Постанови Верховної Ради України, постановивши Постанову Верховної Ради України під назвою «Про забезпечення гласності роботи Лічильної комісії Верховної Ради України під час голосування шляхом підняття руки» у наступній редакції: «Постанова Верховної Ради України про забезпечення гласності роботи Лічильної комісії Верховної Ради України під час голосування шляхом підняття руки. На підставі ст. ст. 34, 84 Конституції України, ст. ст. 3, 17, 37, 43 Регламенту Верховної Ради України Верховна Рада України постановляє: Лічильна комісія за технічної підтримки Аппарату Верховної Ради України забезпечує оприлюднення на веб-сайті Верховної Ради України в мережі Інтернет та на інформаційних стендах Верховної Ради України рішення Лічильної комісії про відсутність технічної можливості голосування за допомогою електронної системи та результатів поіменного фіксування Лічильною комісією особистого голосування народних депутатів шляхом підняття руки».

05.02.2014 р.

 

Перелік документів та інших матеріалів, що додаються (були подані з первинною позовною заявою 17.01.2014 р.):

–        Стенограма пленарного засідання 16.01.2014 р.

–        Копія довіреності, що підтверджує повноваження представника позивача.

–        Квитанція про сплату судового збору.

–        Копія позовної заяви з додатками для відповідача.

 

 

 

sprotiv

Вадим Гладчук уточнив свій позов проти депутатського «рукоблуддя» при голосуванні за тоталітарні зак

18:47 06.02.2014
Вадим Гладчук уточнив свій позов проти депутатського «рукоблуддя» при голосуванні за тоталітарні закони 16 січня
Вадим Гладчук подав до Вищого адміністративного суду України уточнену позовну заяву, в якій оспорює негласність голосування руками на скандальному засіданні Верховної Ради України 16 січня 2014 року. За словами Гладчука, він хоче знати поіменно, у кого з депутатів лічильна комісія порахувала підняті руки, але на веб-сайті парламенту таких даних не розміщено. За порівнянням політика, «образно [...]

read more at Спротив

sprotiv

Уточнення позовних вимог Вадима Гладчука на виконання ухвали суду щодо протиправного ухвалення тотал

18:31 06.02.2014
Уточнення позовних вимог Вадима Гладчука на виконання ухвали суду щодо протиправного ухвалення тоталітарних законів Колєсніченка-Олійника. Повний текст
До Вищого адміністративного суду України   Позивач:     Гладчук Вадим Федорович вул. Дегтярівська, 9, кв. 29, м. Київ, 04050 Тел. (050) 4629415 Ел. пошта: redaktor@sprotiv.org   Представник позивача:    Шеляженко Юрій Вадимович вул. Тверський тупик, 9, к. 82, м. Київ, 01042 Тел. (097) 317-93-26 Ел. пошта: yuriy.sheliazhenko@gmail.com   Відповідач:     Верховна Рада України вул. Грушевського, [...]

read more at Спротив

sprotiv

Гладчук звернувся до суду про визнання протиправним розміщення на сайті парламенту недостовірної інф

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

 

До Вищого адміністративного суду України

 

Позивач:     Гладчук Вадим Федорович

вул. Дегтярівська, 9, кв. 29, м. Київ, 04050

Тел. (050) 4629415

Ел. пошта: redaktor@sprotiv.org

 

Представник позивача:    Шеляженко Юрій Вадимович

вул. Тверський тупик, 9, к. 82, м. Київ, 01042

Тел. (097) 317-93-26

Ел. пошта: yuriy.sheliazhenko@gmail.com

 

Відповідач:     Верховна Рада України

вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008

Тел: (044) 255-20-76, факс: (044) 253-61-01

Ел. пошта: tepljuk@rada.gov.ua

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про визнання протиправними дій та бездіяльності,

зобов’язання вчинити певні дії

 

У січні 2014 року внаслідок протиправних дій Верховної Ради України був порушений законний інтерес позивача отримувати достовірну і повну інформацію про діюче законодавство України на веб-сайті Верховної Ради України на підставі статті 34 Конституції України.

Верховна Рада України здійснює владні управлінські функції із оприлюднення на її офіційному веб-сайті інформації про її рішення (в тому числі, про Закони України, прийняття яких віднесено до компетенції відповідача статтею 91 Конституції України) на підставі ч. 5 ст. 3 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI.

Статтею 2 Закону України «Про інформацію» до основних принципів інформаційних відносин віднесено достовірність і повноту інформації.

Законом України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» (№ 732-VII від 28 січня 2014 року) визнано такими, що втратили чинність, низку законодавчих актів, у зв’язку з чим на момент подання позовної заяви не є діючими нормами Кримінального кодексу України статті «Наклеп», «Екстремістська діяльність», не є діючою нормою Кодексу України про адміністративні правопорушення стаття «Невиконання законних вимог посадових осіб Служби безпеки України», тощо. Водночас на сайті Верховної Ради України у розділі «Законодавство України» розміщено недостовірну інформацію про те, ніби зазначені норми є діючими.

Згадані обставини підтверджують протиправний характер дій Верховної Ради України і не підлягають доказуванню відповідно до ч. 2 ст. 72 КАСУ, оскільки вони є загальновідомими. Кожен бажаючий може переконатися у наданні Верховною Радою України недостовірної інформації на офіційному веб-сайті за адресою http://zakon.rada.gov.ua/go

Також загальновідомо, що Міністр юстиції України О. Лукаш публічно підтвердила, що норми про наклеп, екстремістську діяльність, тощо – не діють.

В зв’язку з викладеним, на підставі ст. ст. 19, 34 Конституції України, ст. 3 Регламенту Верховної Ради України, ст. 2 Закону України «Про інформацію»

 

ПРОШУ:

 

1) Визнати протиправними такі дії Верховної Ради України:

– розміщення на сайті Верховної Ради України у розділі «Законодавство України» недостовірної інформації про те, ніби діючими нормами Кримінального кодексу України є статті «Наклеп», «Екстремістська діяльність»;

– розміщення на сайті Верховної Ради України у розділі «Законодавство України» недостовірної інформації про те, ніби діючою нормою Кодексу України про адміністративні правопорушення є стаття «Невиконання законних вимог посадових осіб Служби безпеки України».

 

2) Зобов’язати Верховну Раду України вчинити певні дії, а саме, привести у відповідність до Закону України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» (№ 732-VII від 28 січня 2014 року) зміст розділу «Законодавство України» на сайті Верховної Ради України http://zakon.rada.gov.ua/go , зокрема:

– вилучити з тексту Кримінального кодексу України, опублікованого на сайті Верховної Ради України у розділі «Законодавство України», статті «Наклеп», «Екстремістська діяльність»;

– вилучити з тексту Кодексу України про адміністративні правопорушення, опублікованого на сайті Верховної Ради України у розділі «Законодавство України», статтю «Невиконання законних вимог посадових осіб Служби безпеки України».

 

 

06.02.2014 р.

 

Перелік документів та інших матеріалів, що додаються:

–        Копія довіреності, що підтверджує повноваження представника позивача.

–        Квитанція про сплату судового збору.

–        Копія позовної заяви з додатками для відповідача.

sprotiv

Вибух у штабі Правого сектору у Будинку профспілок на #Євромайдан — Роману Дзівінському в

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

На Майдані спрацював вибуховий пристрій, постраждала одна людина.

Як повідомив активіст Евромайдану Анатолій Ведмідь, вибухівку підкинули 6 лютого 2014 року близько 9:00 під виглядом ліків.

«У пакеті з написом „Ліки“ знаходився вибуховий пристрій» , — заявив він на прес-конференції в Штабі національного спротиву.

Пристрій спрацював в момент, коли пакет розкрили. В результаті цього молодому хлопцю Роману Дзівінському відірвало кисть. Зараз він перебуває в лікарні.

За словами Ведмедя, поки невідомо, яка вибухова речовина знаходилася в пакеті, це питання вивчається.

У МВС факт вибуху підтвержують. За їх інформацією, вибух стався в Будинку профспілок на п’ятому поверсі; постраждалий зараз перебуває в лікарні №17 у тяжкому стані, крім травми руки він отримав пошкодження очей.

«Наразі біля Будинку профспілок знаходиться слідчо-оперативна група Шевченківського райуправління столичної міліції. Активісти не допускають правоохоронців до місця події», — йдеться в повідомленні.

Силовики повідомили, що зараз триває подальша перевірка.

Анатолій Ведмідь підкреслює, що самі майданівці міліцію не викликали.

«У нас є причина сьогодні не довіряти міліції як представникам чинної влади. Тому ми проводимо розслідування власними силами, тим більше що у нас є для цього всі необхідні фахівці», — зазначив він.

Також активіст повідомив, що надалі всі закриті і запаковані коробки і пакети будуть перевірятися. «У нас є для цього обладнання і люди», — самовпевнено стверджує він.

sprotiv

Вибух у штабі Правого сектору у Будинку профспілок на #Євромайдан — молодому хлопцю відірвало кисть

19:20 06.02.2014
Вибух у штабі Правого сектору у Будинку профспілок на #Євромайдан — молодому хлопцю відірвало кисть
На Майдані спрацював вибуховий пристрій, постраждала одна людина. Як повідомив активіст Евромайдану Анатолій Ведмідь, вибухівку підкинули 6 лютого 2014 року близько 9:00 під виглядом ліків. «У пакеті з написом „Ліки“ знаходився вибуховий пристрій» , — заявив він на прес-конференції в Штабі національного спротиву. Пристрій спрацював в момент, коли пакет розкрили. В результаті цього молодому хлопцю відірвало [...]

read more at Спротив

sprotiv

Гладчук звернувся до суду про визнання протиправним розміщення на сайті парламенту недостовірної інф

19:09 06.02.2014
Гладчук звернувся до суду про визнання протиправним розміщення на сайті парламенту недостовірної інформації про те, ніби діючими нормами є статті «Наклеп», «Екстремістська діяльність». Повний текст
  До Вищого адміністративного суду України   Позивач:     Гладчук Вадим Федорович вул. Дегтярівська, 9, кв. 29, м. Київ, 04050 Тел. (050) 4629415 Ел. пошта: redaktor@sprotiv.org   Представник позивача:    Шеляженко Юрій Вадимович вул. Тверський тупик, 9, к. 82, м. Київ, 01042 Тел. (097) 317-93-26 Ел. пошта: yuriy.sheliazhenko@gmail.com   Відповідач:     Верховна Рада України вул. [...]

read more at Спротив

sprotiv

Ще один вибуховий пристрій підкинули в Український дім

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

Вибуховий пристрій у четвер принесли не лише Будинок профспілок, але й в Український дім.

Про це повідомила активістка Автомайдану Катерина Бутко.

«Виявляється, вибухівку сьогодні занесли не тільки в будинок профспілок, але й Український Дім», — написала вона.

За словами техніків сила вибуху могла бути набагато сильнішою, ніж в Будинку профспілок.

«Водій з Українського дому на свій страх і риск вивіз вибухівку», — додала вона.

 

sprotiv

Гладчук через суд вимагає прибрати диктаторські закони з бази «Законодавство України»

21:17 06.02.2014
Гладчук через суд вимагає прибрати диктаторські закони з бази «Законодавство України»
Вадим Гладчук оскаржив у Вищому адміністративному суді України поширення на сайті Верховної Ради України у розділі «Законодавство України» недостовірної інформації про те, ніби «диктаторські закони» досі діють. У своєму позові незалежний журналіст просить суд привести у відповідність до Закону України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» (№ 732-VII від 28 січня 2014 [...]

read more at Спротив

sprotiv

Ще один вибуховий пристрій підкинули в Український дім

21:28 06.02.2014
Ще один вибуховий пристрій підкинули в Український дім
Вибуховий пристрій у четвер принесли не лише Будинок профспілок, але й в Український дім. Про це повідомила активістка Автомайдану Катерина Бутко. «Виявляється, вибухівку сьогодні занесли не тільки в будинок профспілок, але й Український Дім», — написала вона. За словами техніків сила вибуху могла бути набагато сильнішою, ніж в Будинку профспілок. «Водій з Українського дому на свій [...]

read more at Спротив

sprotiv

Сповідь повстанця з #Грушевського

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

 

Мене попросили розповісти про Майдан і про вулицю Грушевського. Те що запам’яталося. Я спробую.

Можливо тому, що просто хочеться виговоритись. Бо там зібралися усі, хто вартий, як мінімум того, щоб бути почутим.

Там… Там ти починаєш гордитися своїм народом. І вірити в перемогу. І знати, що перемога залежить виключно від тебе особисто. І сьогодні це єдине на світі місце, де ти можеш стати тим ким ти є. Наприклад, людиною…

І героєм там стати легко. Достатньо зфоткатися на тлі барикади. Плюс, щоб за нею було видно стовп чорного диму – і можеш сміливо повертатися, знічев’я кидаючи в мобільник: «Слиш, я тут з передової йду, ми їм офігенно всипали і тепер тут все стабільно! Чекай мене там-то».

Довести/спростувати щось нереально. Там усі герої і, водночас, ніхто не герой. Бо замість облич там протигази, респіратори, будівельні чи медичні пов’язки, шапки-маски. Ти можеш цілу ніч пліч о пліч стояти з людиною на барикаді, але вранці, на Майдані ти пройдеш мимо її. Не впізнаєш.

Знімають амуніцію, «розмотуються», відкривають обличчя. Хіба голос? Але після годин крику, матюків і ковтання диму чи газу він стає схожим на усі інші – хрипкий і надірваний. Застуджений.

І не треба думати, якщо штурм обійшовся поодиноким вогнепальним або направлено-травматичним пораненням, то усе класно і всі цілі-неушкоджені. Під час однієї з ночей було 43 ушкоджених. Одному хлопцеві гумова куля потрапила в чоло.

Ще один зламав руку, послизнувшись на згорілому автобусі.

Усі інші – обморозились. Брандспойти час від часу, замість гасити вогонь, поливали повстанців. Вода крижана, зі шматками льоду. І хлопці реально перетворювалися на льодових їжаків. Навіть близькість до вогню не допомагала.

Коли дівчатка-волонтерки, спотикаючись об купи заготованої для метання бруківки, чіпляючись ногами за дротяні кільця з-під згорілих автомобільних шин, розносять чай в п’ятилітрових пластикових пляшках — це зворушує.

Але те, що роблять бійці викликає шок. Заховавшись під барикаду, допивають чай… і несуть одноразові стаканчики до смітника. Чи хоч до організованого сміттєзвалища. Чи бочки з вогнем. При цьому бойові дії в повному розпалі… Я вже не веду мову про чистоту на Майдані…

«І шо? Де ті афганці? Чому вони не на передовій? Хай приходять і ведуть нас на штурм. Скажи мені, де треба запалити – і там буде горіти! Але ми не військові, ми воюємо як уміємо… А ні – то нехай не пи…ять багато». Так говорив ультрас у відповідь на те, що, нібито, в неділю. 26 січня, заплановано велелюдним натовпом відтіснити ВВшників і беркутів з Грушевського до Дніпра.

«А хто піде в перших рядах – ми? Аякже. Ми не ідіоти. Перші ряди тупо розстріляють. Хай стають ті, хто до цього закликає і ведуть… Вони не стануть, ти сам це знаєш… А там, де немає першого ряду – не буде й другого, третього» — цьому екіпірованому з ніг до голови хлопчині, судячи по голосу, не стукнуло й сімнадцяти.

І як просто закрити рот десяткам тисяч майданівців! Для цього не потрібно кидати світло-шумові гранати, гамселити кийком чи стріляти гумовими (і не тільки) кулями в обличчя. Ні. Це все засоби людей з убогим інтелектом і нульовою фантазією.

Є методи набагато дієвіші. Наприклад, як це зробили після, а точніше, під час виступу Яценюка. Це коли він замість кулі в чоло отримав від Яника пропозицію вмоститися в крісло прем’єра… І питання відставки гаранта, покарання тих, хто вбивав наших хлопців, якось відсунулось в його риториці десь глибоко на задній план. І майданівці це добре зрозуміли.

Багатотисячне «ганьба!» і свист стали підтвердженням. І тут сталося чудо. Зі сцени приємним голосом, наче й не чуючи обурення повстанців, сказали: «Друзі, а давайте виконаємо наш(!) Український(!) Славень(!)». Все! Внизу стоять патріоти! Які, в жодному випадку не свистітимуть і не кричатимуть «ганьба!» коли лунає «Ще не вмерла Україна». Просто – до геніальності. А далі – колонами в розташування сотень…

І не треба вважати майданівців лохами, які вірять в амністію і в те. що після скасування «диктаторських законів» все стане класно. Вони чудово розуміють, що лише скинувши Януковича і його поплічників у них з’явиться шанс безпечно повернутися додому.

В інакшому випадку… Хіба проблема підкинути людині наркоту? Спровокувати на бійку? Звинуватити в крадіжці? В нашій прекрасній країні – не проблема. Навпаки, владі це ще й як зручно робити. Бо, замість потенційних мучеників, запроторюватимуть в тюрми чисто по кримінальних статтях. І не підкопаєшся…

Але повстанці знають максимальний строк ув’язнення, який чекає на них. Шість років – максимум. Що б там не шили – 12 чи15 років. Розрахунок простий: якщо програємо, то Янукович дотягне рік теперішнього президентства плюс п’ять – наступного. А далі – щось та й зміниться.

Питання – чи вдасться прожити ці шість максимальних років? Адже, сьогодні вбито сотні людей. Не треба «вестися» на офіційну статистику. Жертв в десятки разів більше. Їх ще просто не знайшли. Або не хочуть оприлюднювати.

Одна дівчинка потрапила на вокзалі до рук ментів лише тому, що забула зняти бейджик волонтерки. Її затримали і передали беркутам. Останні ж совали її від відділку до відділку. А, коли в жодному її не захотіли утримувати – відвезли десь в ліс. Ця маленька хворіла астмою. Беркути відібрали в неї ліки і залишив посеред снігу. Мабуть, сподівалися, що замерзне… На щастя, вона вижила.

А скільки зникло тих, хто через власну дурість вирішив прогулятися за барикадами поодинці? На них кидалися з припаркованих авто або темних підворіть переодягнені в цивільне беркутИ чи менти і брали в полон. Де вони? Ніхто не знає. Ба, ніхто не знає, що вони зникли. Адже, на Майдан можна увійти групою, а потім тижнями не бачити і не спілкуватися одне з одним… А рідні вдома вважають, що тобі просто немає де підзарядити акумулятор мобільника…

Не треба думати, що воюють там лише фани. Але, до речі, про фанів… Я був свідком сварки між двома прихильниками різних команд. Не знаю, за що вони зчепилися. Але аргумент для примирення був шикарний: «Нас разделяет футбольное поле. И мы еще встретимся не раз. Потом. Но здесь мы все стоим за одно. За Украину! Понимаеш?».

До речі, щодо російської мови. Вперше в житті в мене похитнулося несприйняття українців, які розмовляють москальщиною. Російськомовний громадянин, який щиро, чисто – без акценту, до болю в легенях скандує «Слава Україні! Слава нації! Україна понад усе!» — в цьому є щось неймовірне.

Особливо, коли він стоїть на даху спаленого автобуса і тримає в руках чорно-червоний стяг.

І не варто думати, що там, по обидва боки, можна тиснути на жалість. Як би цинічно це не звучало, але оті жінки-матері з мирними плакатами здебільшого дратували.

Ні, не так. Їх поважали. Їхні наміри достойні. Але… Усі розуміли, що ці заклики і плакати абсолютно ніяк не вплинуть на ВВ-шників чи беркутів. Щоб там не робилося в їх головах, але був би наказ – і вони пішли б на штурм.

А нам… Деколи можна було зробити нормальний кидок, однак жінки заважали. Ага. І священики. Через них доводилося частково розбирати укріплення. Я постійно тримався на правому фланзі – так вже склалося. І вони чомусь намагалися перейти саме там.

Запам’ятався один піп Московського патріархату. Він переліз на нашу сторону і з жалем (справжнім чи напускним) озирнувся на шеренги ВВшників і сказав: «Дітей шкода. Ні в чому не винні» . Я не витримав, показав палицею вздовж лінії наших хлопців: «А цих тобі не шкода?». Він відповів щось на зразок, що ви самі сюди прийшли, а їх змусили наказом…

І не можна оминути слова «провокатор». Чи є вони на передовій? Піди розберись. Коли на кожному кроці хтось по мобільнику розповідає, де і що розташовано, важко визначити, що це: наводка снайперу чи просто пояснення групі, яка йде на підмогу, куди потрібно потрапити. Просто перестаєш звертати на це увагу.

Але є речі, які пильнуєш. Коли на твоїй ділянці барикади з’являється один-двійко добре екіпірованих дітлахів. Котрі секунд тридцять сліплять лазерною «указкою» когось із тих, хто на протилежному боці (не завжди роздивишся — стрілець це, чи просто один з щитоносців).

Що вони роблять? Реально заважають стріляти чи сигналять, вказуючи, де стоять коктейлі? Не питаєш. Просто кілька хвилин сидиш в тіні барикади і навіть на сантиметр не висовуєшся над нею. А пляшки мовчки переносиш в інше місце.

Це ж саме стосувалося журналістів. Якщо преса з’являлася на якійсь ділянці барикади, повстанці намагалися не висовуватися. Кожен сам визначав допустимий ризик. Для чого робити щось без користі, правда?

А журналісти нерідко ставали мішенню. І тому, що вони журналісти, і тому, що вони шукали ефектну картинку: ящик з коктейлями, катапульту… Це знали і по ту сторону щитів. І користувалися цим.

І снайпери… Як і газові атаки – це проблема номер один. Навіть пояснювати не хочу, чому. Це всі розуміють.

І знову ж про героїв. Не варто думати, що роблять погоду лише ті, хто реально бомбардує стіни щитів коктейлями та бруківкою, орудують палицями по шоломам і плечам ВВ-шників та беркутівців.

Вони – лише видима частина. Там герої усі… І ніхто (пам’ятаєте?). Кожен, щось робить. Підносить шини, подає пляшки, попереджає про небезпеку, просто вистукує палицею по бочці, листу згорілого металу чи ліхтарному стовпові один ритм: «там-там, та-та-там». Підбадьорює криком і гаслами…

Є ще одна категорія людей. Ті, що з якихось причин не хочуть йти на передову, але намагаються бути корисними. Коли ти входиш в зону дій, завжди до тебе підійде жінка, чоловік – молодші, старші і скажуть «передайте будь ласка хлопцям». І дасть упаковку марлевих пов’язок, бинти, джгути, ящик з протигазами чи касками, кульок бутербродів...

Особливо запам’ятався один дідок з гуцульською барткою в руці. Старенький, сухенький… Його вмовляєш йти назад, а він одне торочив: «Я вже нажився, а так може хоч когось з цих діток собою прикрию».

Не треба думати що я, чи будь-хто на передовій, ділить тих, хто на Майдані і тих хто на барикадах Грушевського. Ні. Усі ми там – одне ціле, щоб там хто не говорив… Якби позад передової не було б так званих «туристів» – тих, хто приходив просто покричати чи потинятися і палицею постукати по бочці чи вітрині – не встояли б. Немає значення, чого приходили люди. Головне, що – приходили.

Коли я вперше сюди потрапив, до мене підійшла волонтерка і запропонувала випити чаю… Мені стало незручно. Кажу, мовляв, ще нічого не зробив, хай іншим. А вона мені у відповідь – ти тут, а значить вже недаремно живеш. Зачепило.

В принципі, я ніби-то був зарахований до сотні. Але в приміщеннях харчувався зрідка. В основному на Грушевського йшов.

Та й не тільки я. Але там кожен вирішує за себе – як ти відплачуєш за людську турботу. Жереш на халяву, чи взамін кожної отриманої калорії намагаєшся зробити щось корисне.

Я собі постановив так – якщо на передні барикади чи до автобусів ще не йду, а візьму хоча б одну канапку чи стакан чаю, то обов’язково якщо не бруківку виколупаю і піднесу наперед, то хоча б, пару автомобільних шин затягну хлопцям… Думаю, не я один такого правила дотримувався.

Але про Майдан і Грушевського. Так ось, хто б що не говорив, але це – нероздільні явища. Ми йшли «гуляти» до спалених автобусів і далі, але знали, що маємо куди повернутися. На Майдан. На найбезпечніше місце у світі для нас.

Спробую провести історичну аналогію. Майдан – це як Запорізька Січ, серце, звідки усі черпали сили і моральні і фізичні. А Грушевського, Український Дім , будівля мін’юсту – Дике поле, куди йдуть відчайдухи на звитягу. Друге – породження першого.

Ага – про відчайдухів. Вони, якщо вже дотримуватись історичного порівняння, трансформувалися. Раніше це були виключно завзяті хлопці на конях з шаблями, вусами, оселедцями і арканами. Тепер – це і старенька пенсіонерка, яка спекла пиріжків і припрошує, щоб хтось з повстанців скуштував, і дівчинка – 14-річний підліток, яка розносить устілки для взуття, і медики – ну, ті, хто в жилетах з емблемою у вигляді хреста, і дідок з палюгою, який кричить «Так їм, хлопці!!!»

Одним словом усі ті, кого повстанці повинні запам’ятати, знайти, коли усе закінчиться нашою перемогою – і шанувати повік. Воістину – роби щось і не чекай за це відплати і тобі повернеться тисячократно…

Я не буду підписуватися своїм прізвищем. Для чого присвоювати собі думки, які належать сотням і тисячам? Це, і ще багато іншого, може розповісти будь-хто, чиї руки-ноги були перемотані скотчем, а обличчя хоча б кілька днів було закрите маскою. Це на Майдані ти стаєш тим, ким ти можеш стати. Тут, як і раніше, ти – той, як тебе назвуть інші…

 

 

Сергій Федорчук, sprotiv.org

 

 

sprotiv

У Правому секторі заявляють про спробу замаху на керівництво

Запись опубликована Спротив. You can comment here or there.

На адресу керівників та активістів Правого cектору, а також їх сімей постійно надходять погрози фізичної розправи. Про це йдеться у повідомленні прес-служби «Правого Сектору».

6 лютого 2014 року, у першій половині дня, на п'ятий поверх Будинку профспілок, невідомою особою було передано пакунок.

«При спробі переглянути вміст — пролунав вибух.

Постраждали люди.

Що саме передали під виглядом гуманітарної допомоги, наразі з'ясовується.

Терор продовжується та набирає все жахливіших форм.

Але це не зупинить нашої боротьби!», — йдеться у повідомленні, повідомляє sprotiv.org.